ВЕЛИКДЕНЬ ДЗВОНОМ ТРЕПЕТНИМ ЛУНА

Наближається Великдень, або Христове Воскресіння – величне весняне християнське свято. Всі ми чекаємо його з піднесеним настроєм, надіями та сподіваннями, незважаючи на карантин і обмеження. Адже ця подія — Воскресіння Ісуса Христа — є фундаментом віри, яка змінила розвиток та життя людства. Кожен, хто шанує це свято, отримує надію на порятунок, адже воскрес Христос. Світле Воскресіння прийнято наповнювати добрими справами, світлими думками та радісним співом і взаємними привітаннями: "Христос Воскрес!" - "Воістину Воскрес!" І в давнину, і в наш час до нього готуються протягом цілого Страсного тижня. В цей час дотримуються суворого посту, прибирають хату, випікають паски, фарбують крашанки й розписують писанки, готуютьсвяткові страви.

Великдень розпочинається Всенічною у храмі. Після освячення страв люди повертаються додому, щоб урочисто розговітися всією родиною. Закінчивши розговіння, на Київщині вмивалися, кладучи в миску дві крашанки та дрібну монету. Воду після вмивання виливали на вогонь або в озеро. На Слобожанщині одразу по обіді ходили на цвинтар – похристосуватися з померлими; на могилах залишали крашанки, які підбирали діти. По всій Україні був звичай серед дня сходитися до церкви, де починалися весняні співи та забави. Великдень настає після Великого Посту, протягом якого в народі не співали жодних пісень, крім постових і весняних. Останні, звані у різних районах веснянками або гаївками, співалися від Благовіщення аж до Трійці; але саме на Великдень біля церкви був суто їхній час. Тому, зібравшися вдень біля церкви, усі охочі дзвонили у дзвони, співали та водили хороводи під лагідним весняним сонцем.Дитячі й молодіжні ігри теж знаходили своїх шанувальників. А загалом цей святковий день був довгожданою нагодою для зустрічі поважних людей, знайомства й залицянь молоді, незабутніх вражень у дітей. Казали, що цього дня навіть сонце в небі “грає”.

Ще однією традиційною розвагою на Великдень були гойдалки. Їх облаштовували скрізь, де тільки можна було; гойдалися всі, хто хотів і міг. Гойдалки влаштовували і в селі, і в місті; біля них зазвичай бавилися в крашанки – “навкотки”, “навбитки” та іншими способами збираючи собі їх якомога більше.

Великодній понеділок на Заході України називають Обливаним – тут цього дня веснянки продовжувалися, і, за звичаєм, хлопці обливали дівчат водою – на ознаку симпатій та щоб здорові були. Давня назва для Великоднього понеділка – “волочільний” – нагадує про звичай, що проіснував в Україні до середини 19-го століття. Цього дня ходили по хатах і співали “волочебні” пісні з побажаннями господарям, за змістом подібні до колядок та щедрівок. На Галичині такі пісні називали ще “риндзівками” – тут вони збереглися довше. Відгомоном “волочільних” звичаїв донедавна було відвідання дітьми своїх хрещених батьків, повитух, священиків, а дорослими – родичів, сусідів, знайомих. При цьому христосувалися, обмінювалися писанками.