Стежки життя українського композитора,

хорового диригента і громадського діяча

Ярослава Ярославенка

Шановні користувачі та учасники групи. До Вашої уваги коротка цікава інформація із серії 10 ювілеїв знаменитих львів'ян у 2020 році . 30 березня   2020 року виповнилося 140 років від дня народження Ярослава Дмитровича Ярославенка (справж. – Вінцковський (1880–1958) українського композитора, диригента, громадського діяча.

Інформаційна довідка

Український композитор, хоровий диригент і громадський діяч Ярослав Ярославенко (справжнє прізвище Вінцковський) народився 30 березня 1880 року в Дрогобичі. Його батько — професор Львівської гімназії, український письменник і громадський діяч Дмитро Вінцковський народився на Тернопільщині.  Про нього в одному з листів згадав І. Франко  як одного з тих товаришів, які допомогли йому прилучитися до літературної діяльності. Дмитро Вінцковський мав добрий голос і грав на скрипці. У нього навчався відомий композитор Ярослав Лопатинський.  Мати Ярослава — Анна Височанська, яка походила з Дрогобича, грала на фортепіано і цитрі. В родині часто влаштовували домашні концерти, на яких залюбки музикували не лише дорослі, а й діти. У подружжя Вінцковських, крім Ярослава, були ще доньки — Славомира і Марія та сини — Ростислав і Юрій.

Ярослав від природи був обдарованою дитиною — мав абсолютний слух та чудову пам'ять. Навчаючись в українській школі у Львові (1886), Ярослав оволодіває такими музичними дисциплінами як контрапункт, теорія музики, бере участь у хоровому гуртку, відвідує концерти, вистави в оперному театрі. Закінчивши гімназію, Ярославенко стає вільним слухачем польської консерваторії (1898—1900). Музичні студії проходив у класі музично-теоретичних дисциплін професора Францішка Соломковського та у класі композиції відомого польського композитора - Станіслава Невядомського.

Від 1892 року майбутній композитор брав уроки музики у професора Мар'яна Пігня — вивчав гру на фортепіано, техніку хорового та вокального співу. Одночасно навчався в гімназії. Відомо, що в 1892 році учень ІІІ-го класу німецької гімназії Ярослав Вінцковський отримав з фонду 120 ринських допомоги. Цей фонд надавав її тільки обдарованим дітям.

Восени 1898 року Ярослав вступив на інженерний відділ Львівської вищої політехнічної школи , де успішно навчався і у 1904 році отримав диплом інженера шляхів. Одночасно Ярославенко навчався у Львівській консерваторії (1898-1900) . У 1905—1918 роках працював інженером і, навіть, мав власне бюро «Будівельні матеріали».

У 1894 році в Галичині виникло спортивне товариство «Сокіл». 27 жовтня 1898 року Ярослав Вінцковський вступив до цього товариства. В 1900 році він разом зі своїм вчителем Г. Врецьоною ввійшов до складу старшини товариства. У цей же період Ярославенко став членом «Русько-українського драматичного товариства ім. І. Котляревського. Навесні 1900 року Ярославенко також був секретарем студентського товариства «Основа», яке серед інших вимог ставило вимогу викладання в інституті предметів українською мовою.

В 1903 році Ярослава Вінцковського обрали головою прапорової комісії «Сокола», яка займалася питаннями створення прапора товариства. В цей же час Ярославенко починає свою діяльність як композитор і поет. Коли рада «Сокола» звернулася до українських композиторів із закликом написати «Сокільський марш», Ярославенко, який керував тоді хором товариства «Сокіл», також відгукнувся на цей заклик. 6 квітня 1902 року на сокільському святі вперше був виконаний «Марш соколів.

У 1905 році Я. Ярославенко першим зробив фортепіанну і оркестрову транскрипції, а також власне хорове трактування Гімну України «Ще не вмерла Україна!». В цьому ж році разом із Анатолієм Вахнянином та Філаретом Колессою,  організував та очолив спеціалізоване музичне видавництво «Торбан»,  яке проіснувало до 1944 року, накладом якого вийшло близько 350 музичних творів. У 1927 році у видавництві «Торбан» був виданий збірник січових стрілецьких пісень. Ярославенко здружився із керівником хору «Ехо» польським композитором Яном Галем (1856—1912). У нього брав уроки композиції та гармонії.

В 1918 році Ярослав одружився зі старшою від себе на 10 років вдовою Євгенією Антонович. Невдовзі після одруження Я. Вінцковський заснував свою «Технічну контору для торгівлі і промислу», яка встановлювала і обладнувала різні заводи, лісопильні, цегельні, а також продавала та скуповувала їхню продукцію. Ярославенко пробував займатися і педагогічною діяльністю. У 1919 році він проводив заняття на курсах технічного рисівництва (креслення) у торговельній школі на вулиці Корняктів. Там він викладав будову машин.

З приходом радянської влади у 1939 році на терени Західної України, було ліквідовано видавництво «Торбан», і Ярославенко фактично став безробітним композитором без жодних засобів до існування. 18 березня 1941 року 6ув прийнятий на посаду музикознавця у львівську наукову бібліотеку АН УРСР. 

З вересня 1945 по квітень 1948 року Я. Ярославенко працював завідувачем музичним кабінетом львівської бібліотеки АН УРСР, директором якої був В. Щурат..

26 червня 1958 року життя 77-річного Ярослава Ярославенка закінчилося. Рідня поховала його поруч з дружиною на Личаківському цвинтарі.

У творчому доробку Я. Ярославенка є  Опера «Відьма» (1922) («В чарах кохання») на лібретто С. Черкасенка (за повістю М. Гоголя «Загублена грамота»), прем'єра якої відбулася 27 травня 1922 р., «Дівча з лілеєю», «Над Дніпром» (присвячена дружині Євгенії), оперети «Бабський бунт», «В чужій шкірі» (лібретто Ю. Шкрумеляка), фарс «Влодусь», музика до вистави на сюжет С. Черкасенка «Лісові чари», кантата «Розвивайся, лозо, борзо» (на слова І. Франка), солоспіви, хорові твори, обробки народних пісень, марші для «Січей» і «Соколів» для військових духових оркестрів, музика до гімнів українського «Сокола» і «Пласту», обробки стрілецьких пісень для  Фортепіанно, Служби Божі.

      Український радянський енциклопедичний словник [Текст ] :У 3-х т. Т. 3. — 2-ге вид. — Київ, 1987. 

         Енциклопедія українознавства[Текст] / Наукове товариство іменіШевченка. — Париж, 1955—2003.

Муха А.

      Композитори України та української діаспори[Текст] / А. Муха. — К,  2004.

Олег Підківка.

    «Після довгих років забуття» [Текст] /  : Про життя і творчість українських композиторів .- Львів,  2003 .