Альфонс Доде, гуморист і сатирик

(до 180-річчя від дня народження письменника)

Луї Марі Альфонс Доде (13 травня 1840 - 16 січень 1897), французький романіст і драматург, автор яскравих оповідань з життя Провансу, творець знакового образу літературного персонажа - романтика і хвалька Тартарена з Тараскона.

Народився у Німі, Франція. Після розорення батька-фабриканта сімнадцятирічний Доде стає помічником шкільного вчителя, але незабаром його звільняють. На цей час припадає літературний дебют майбутнього прозаїка - збірник віршів "Закохані" (1858). Зробивши невдалу спробу самогубства, Альфонс перебирається в Париж до старшого брата Ернеста, починає працювати хронікером у газеті "Фігаро" і відвідує світські салони, де має великий успіх як блискучий оповідач. У 1860-1863 роках він служить секретарем у герцога де Морні, зведеного брата Наполеона III, голови Законодавчих зборів, який згодом став прототипом головного героя в романі "Набоб" (1877). У 1870 році його нагородили орденом Почесного легіону. У період облоги Парижа пруськими військами він вступив в Національну гвардію, але в квітні 1871 покинув столицю, в якій була проголошена Комуна. Звичаї і фольклор Провансу послужили матеріалом для найзначніших творів Альфонса Доде. В автобіографічній книзі "Малюк" (1868) він фактично описує свої дитинство і юність: його герой Даніель Ейсет заради заробітку змушений вступити учителем у коледж провінційного містечка, де плазують перед нащадками багатіїв і принижують дітей бідняків. В "Листах з мого млина" (1869) побутові замальовки з життя простих людей є сусідами з творчо обробленими легендами і переказами. Поетизуючи патріархальність Провансу, Доде протиставляє його Парижу як втілення чистого, мирного, гідного життя. На основі одного з листів збірки він створює п'єсу "Арлезіанка" (1872), перероблену в лібрето опери, музику до якої написав Жорж Бізе.

Перший великий успіх прийшов до Доде в 1874 році з виходом гостросоціального роману "Фромон молодший і Ріслер старший". Його приймають у своє коло найпомітніші письменники епохи (Гюстав Флобер, Едмон і Жюль Гонкури, Віктор Гюго), він заводить дружні зв'язки з близькими йому за творчою манерою художниками-імпресіоністами - такими, як Огюст Ренуар, Едуар Мане, Клод Моне. А найпопулярнішим персонажем Доде стає Тартарен з Тараскона - родом з крихітного провансальського містечка. Письменник присвятив йому трилогію: "Незвичайні пригоди Тартарена з Тараскона", 1872; "Тартарен в Альпах", 1885; "Порт Тараскон" (1890). У першій частині - без сумніву, найкращої з трьох - темпераментний, смішний товстун, марнославний хвалько і нестримний брехун героїчно бореться з власним боягузством, пускаючись в досить ризиковані авантюри (подорож в Алжир, полювання на левів). Хоча з усіх цих пригод Тартарен виходить неабияк пошарпаним, у нього залишається досить енергії і уяви, щоб вражати земляків розповідями про свої "подвиги".

У кількох романах Альфонс Доде описав добре знайоме йому суспільство часів Другої імперії і Третьої республіки: крім "Набоба", це "Королі у вигнанні" (1879), "Безсмертний" (1888), "Опора сім'ї" (1897). У 1890-і роки важка хвороба змусила його відмовитися від активного життя: він переїжджає в заміський будинок, де приймає молодих багатообіцяючих літераторів - Марселя Пруста, Моріса Барреса, Жюля Ренара. Коли він помер, впливові політики, зокрема, Жорж Клемансо, просили влаштувати йому національний похорон, однак не знайшли відгуку у тодішнього уряду. Надгробну промову на кладовищі виголосив Еміль Золя, який не поділяв переконань Доде, але цінував його як письменника.

Головні твори письменника, які принесли йому світову популярність, були написані протягом одного десятиліття (1866—1876), в наступні понад 20 років Доде майже щороку випускав по роману, більшість з яких хоча і не піднімалася до рівня його перших книг, але мала високі художні якості, що дозволяли відносити його до першої «п'ятірки» найбільших письменників Франції кінця XIX століття.