Древня історія виготовлення фаянсово-порцелянових виробів на теренах Галичини

Історія порцеляно-фаянсової промисловості в Україні тісно пов'язана з історією розвитку порцеляно-фаянсових заводів у невеликому районі Правобережної України, яка входила до складу Волинської губернії  (Коростенський, Довбишанський, Баранівський, Корецький, Олевський та Кам'янобрідський). Це було зумовлено наявністю сприятливих економічних умов, як то наявність лісових масивів — паливних покладів сировини, каоліну, пегматиту, відносна близькість до Західної Європи. Збереглися дані про наявність таких підприємств, які випускали фаянс та (або) порцеляну починаючи з ХVІІІ ст. Також існували давні підприємства по виготовленню "фарфуру" на теренах Галичини.

 Зразки фаянсового і порцелянового посуду Галичини 20 століття-  Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького

Порцеля́на, фа́рфо́р — один із видів  тонкої кераміки — білий матеріал. Слово порцеляна походить від староіталійського porcellana — назви молюска Concha Veneris. Семантичне перенесення сталося в зв'язку з подібністю порцеляни до напівпрозорого вигляду його мушлі (черепашки)/ Це матеріал, що здебільшого складається з SiO2, Al2O3 i K2O. Як сировину для добування використовують білу глину — каолін, кварцовий пісок і польовий шпат(K2O·Al2O3·6SiO2). Порцеляну отримують високотемпературною термічною обробкою цієї суміші. З розвитком техніки з'явились різновиди порцеляни: цирконієва, глиноземна, літієва тощо. Порцеляна має невелику пористість, через що вона непроникна для газу та води, має доволі високу механічну міцність, термостійкість, електроізоляційні властивості.. На зламі має склоподібний вигляд, що спікся. Цінується порцеляна, яка просвічується на світлі.

Краєзнавчо-інформаційна довідка

На теренах Жовківщини було два села в яких природні ресурси посприяли відкрити фабрики по виготовленню порцелянових виробів :

Глинськ

У 1811 році в Глинську була велика фаянсово-порцеляна фабрика. Вироблявся великий асортимент посуду який продавався по всій Галичині. У рік фабрика виробляла товару від 25 до 30 тисяч ринських золотих. Власником фабрики був П. Никорович. Працювало тут 30 працівників. Ця фабрика виготовляла також  люльки, які називались «стамбулками», та інші глиняні речі. Вся ця продукція вивозилась і продавалась у Львові і по цілій Галичині, Поділлі, Буковині, Молдові та Румунії.  Порцеляновий посуд з фабрики в Глинську під час виставки у Відні в 1835 році був закуплений для цісарського двору. Наприкінці ХІХ століття на глинському підприємстві засвоїли випуск кварти (квасника) з накривкою, ідентичного до форми, вживаної на виробництві Любичі Королівської.   2 дзбанки з сигнатурами і дзбанок з накривкою XIII століття глинського виробництва нині зберігаються у збірках замкового музею Мальборку Muzeum Narodowe w Warzawie. Один з значних розділів зібрання Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України у Львові - українська промислова кераміка. Представлена порцеляновими виробами мануфактур в Корці (кін.ХVІІІ - поч. ХІХ ст.), Баранівці (перша третина ХІХ ст.), Городниці (сер. ХІХ ст.), Волокитино (ХІХ ст.). Фаянсові вироби збереглися з таких осередків як Глинсько, Любича Королівська, Потелич, Пациків та ін .

Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України у Львові

Приклад форм для чаю українських виробництв фарфору-фаянсу ХІХ ст.

Потелич

В Потеличах  на початку XX століття було засновано  порцелянову фабрику, яка свого часу виробляла продукцію котра могла конкурувати з закордонною. Потеличська фаянсова фабрика, заложена в половині XIX ст., спочатку розвивалася добре, мала коло 150 робітників та її вироби охоче купувалися по цілій Галичині. Але під кінець XIX ст. виробництво значно погіршилося, а в самому кінці XIX ст. фабрика закрилася. Зразки тарілок і посуду, які походили з кінця XIX ст., розуміється, значно відступають перед корецькими та іншими волинськими виробами. Інтересні вони одначе своїми орнаментальними мотивами квітів тощо, які близько стоять до народної творчості. Загалом, потеличські вироби були розра­ховані для найширших верств покупців, мали попит і серед селянства та мусіли більше звертати уваги на народний смак місцевого україн­ського населення.

Таріль, Потелич, др.пол. ХІХ ст. Виріб пов’язаний з єврейським святом Песах. Фото: Muzeum Narodowe w Krakowie 

Відомості про перші заводи на території України уривчасті. Особливістю питання також є те, що не маючи своєї державності, Україна зі своїми виробництвами сприймалася дослідниками як невід'ємна частина їхніх держав. Так польські дослідники взагалі не розглядали українські порцеляново-фаянсові виробництва власне як українські, а досліджували (і досліджують) їх у контексті історії польського фарфору та фаянсу. З російських дослідників дореволюційного часу вперше всі відомості про центри порцелянового і фаянсового виробництва на Україні у якості Малоросії зібрав і систематизував А. Селіванов.

Власне історію порцелянових та фаянсових заводів саме в "українському" вимірі здійснив у еміграції Володимир Січинський у книзі "Українська порцеляна".  У новому тисячолітті з'являються праці на тему українського фарфору та фаянсу, як у історичному вимірі, так і художньому, таких авторів- Дуденко С.І,. Никифоренко І.

Література :

Парцей, М.

  Стародавня Жовква[Текст] / М.Парцей. – Львів: Світ, 2005. – 161 с

Школьна О. В.

  Жовква і Глинсько: два найбільш давні виробництва тонкостінного фаянсу, започатковані Яном Собєським на українських землях // Жовківські читання–2011: зб. ст. першої наук. конф. «Музей в сучасному світі» / О. В. Школьна ; Львівська галерея мистецтв ; упорядник С. Каськун. – Львів : Вид-во «Растр-7». – С. 207-219.

Школьна О. В.

 Фарфор-фаянс України ХХ століття [Текст] : інфраструктура галузі, промислова та економічна політика, організаційно-творчі процеси / О. В. Школьна. – К.: , 2011. – Кн.1. – 400 с.– іл.

Укладач бібліограф Софія Кіх