“Тисячострунна арфа велета духу”

27 серпня 2015 року для шанувальників творчості Івана Франка в читальному залі Жовківської ЦРБ для дорослих відбулася літературна розповідь “Тисячострунна арфа велета духу”, присвячена 159 — річниці від дня народження класика української літератури. Прозвучали маловідомі факти з життя і творчості видатного українського поета, письменника, драматурга, фольклориста, історика, громадського і політичного діяча. Присутнім була представлена викладка літератури “До істини Франковими шляхами”.

 

 

 

Українська книга — видавництво

 “Каменяр”пропонує

25 серпня 2015 року у Жовківську ЦРБ для дорослих завітав директор видавництва “Каменяр” Дмитро Сапіга. Він розповів про досягнення та плани видавництва, виявив зацікавлення роботою бібліотеки, новими надходженнями, запитами користувачів. Дмитро Іванович запросив усіх бажаючих на творчу зустріч із земляком — письменником Ярославом Верещаком.

Фольклорний Фестиваль "Розточчя-2015"

Бібліотекарі Жовківської ЦРБС активно долучилися до святкування Дня Незалежності України. Відтворюючи українські традиції, поділилися секретами приготування страв місцевої кухні, які презентували у курені “Бібліотечні смаколики”. Велике зацікавлення у гостей свята викликала виставка робіт з бісеру членів любительського об`єднання “Чарівна намистинка”, яку підготували працівники Жовківської ЦРБ для дорослих. Знайшлося чимало бажаючих долучитися до роботи об`єднання. 

 

 

Краєзнавча поїздка сонячним 

Закарпаттям

В Жовківській ЦРБС вже стало традицією відпочивати спільно завдяки профспілковим коштам та спонсорській допомозі. Цього року спонсором поїздки по сонячному Закарпаттю став благодійний фонд “Допомога і турбота” Мирослава Хом`яка. Бібліотекарі оглянули визначні архітектурні пам`ятки Мукачева та Ужгорода, покупалися в термальних водах Берегова, ознайомились з історією, розвитком та традиціями виноробної галузі Закарпаття. Від поїздки мальовничими Карпатами залишились незабутні враження.

Маковія : історія та народні традиції свята

 

       

    14 серпня за новим стилем в народі святкують свято Маковея, яке в церковному календарі називається днем семи мучеників Маковеїв. З цього дня розпочинається «Спасівка» - піст, який триває два тижні. В цей день у церквах святять воду, квіти і мак.  

      Серед квітів у  букеті обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик», або «маковейка». До нього кладуть і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'яту, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

На житомирському Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковея треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку.

На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві.
Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Навесні мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до кіс – «щоб не випадало з голови волосся».
Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин».
Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію ставлення до маку як до оберегу. Наприклад, посипають маком біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочила якась людина, що прийде провідати породіллю.
Окрім звичайного городнього маку, дівки-чарівниці на Маковея святили мак-видюк (самосійний, дикий мак), що в народному знахарстві вважається засобом проти чародійства, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі.
    На Маковея святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Обрядовою їжею в цей день були «шулики» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа дуже смачна, особливо її люблять діти. Готували також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.
Одна бабуся-киянка, яка дожила до 120 років, близько 1890 року розповідала, що за часів її молодості існував у Києві звичай – на Маковея всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. А чоловіче населення переважно вдягалося в козацький одяг.
Свято Маковея називається в народі "Першого Спаса", медовим Спасом – другий, яблучний Спас святкують 19 серпня – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою.
     Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого.

Українська легенда

Існує переказ, що в Києві до року 1890-го жила старенька бабуся, що називалася Козелецька; вона вже тоді мала сто двадцять років і на диво добре зберегла свої сили: до самої смерти вона могла дещо робити в хаті. Пам’ять її теж добре збереглася, Козелецька пам’ятала ті часи, коли на місці теперішнього Хрещатика були малодоступні хащі, що поросли віковими дубами та осокорами. Вона ж розповідала, що тоді існував у Києві звичай — на «Маковея» всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. Все чоловіче населення повинно було з’являтися на водосвяття в козацькому одязі.  Шкода, що той добрий звичай не зберігся й досі.

Всіх бажаючих запрошуємо у бібліотеку переглянути інформацію про свято :

 “Лицар козацької звитяги”

11 серпня у Жовківській ЦРБ для дорослих проходив День інформації “Лицар козацької звитяги”.На протязі дня відвідувачі ознайомилися з цікавими історичними фактами про легендарного кошового отамана Івана Сірка.

 

Загудів степ запорозький.
Як Чорнеє море,—
Понеслися запорожці
Облавою в поле...
Ой не вітер в полі грає,
Не орел літає —
Ото ж Сірко з товариством
По степу гуляє!

  Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

   На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині]. Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки під 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього. Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.

Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі. Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося. Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі. За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.

Помер уславлений отаман 1 (11) серпня 1680 р. на хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської обл.; похований поблизу с. Каплунівки, тепер Нікопольського району тієї самої області).

  Смерть Івана Сірка викликала «великий жаль» не тільки на Запорожжі, а й по всій Україні. У народі з покоління в покоління передавалися легенди про славетного кошового отамана.
Говорили, що запорожці п'ять років не ховали Івана Сірка, а возили його за собою в походи, і це їм забезпечувало перемогу. Розповідали, що нібито у мертвого Івана Сірка козаки відрізали праву руку — у критичну хвилину вони виставляли її перед собою, що й вирішувало результат бою на користь запорожців. Тільки, казали, після ліквідації Січі побратими поховали правицю витязя.
У численних піснях і думах, які народ склав про Сірка, він виступає народним героєм, запорозьким вождем, козацьким полководцем.

Іван Сірко [Текст] : Збірник. - К. : Веселка, 1992. - 151 с.

До ілюстрованого збірника увійшли уривки з літопису Самійла Величка, відома праця Д. І. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», листи, народні пісні, дума та легенди, з яких постає образ мужнього лицаря, самовідданого захисника українського народу Івана Сірка. 

 Історія України в особах : Козаччина [Текст]. - К. : Україна, 2013. - С. 151 — 160.

 

Книга містить нариси про найвидатніших державних, громадських, церковних та культурних діячів України середини XVII — XVIII ст. На сторінці 151 автор В. Смолій подає інформацію про діяльність кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, який являв собою велетенську особистість серед усіх низових козаків у всі часи історичного існування Запорожжя. 

Кащенко, Андріан. Оповіданя про славне військо запорозьке низове[Текст] / Андріан Кащенко. - Дніпропетровськ : “Січ”, 2001. - С. 166 — 169.

 

Слабошпицький, Михайло. Зголосу нашої КЛІО [Текст] / Михайло Слабошпицький. - К. : “Ярославів Вал”, 2013. - С. 94 — 98.

  У книжці розповідається про складні й драматичні періоди української історії, подано біографічні ескізи про видатних синів і доньок українського народу. Книжка охоплює період від часів зародження першої української держави - Київської Русі аж до зруйнування московськими царями Запорозької Січі. У підрозділі “Доля і недоля Івана Сірка” автор описує бойові звитяги та останні дні кошового отамана. Важко знайти в усій історії українського козацтва ще одну таку постать, про котру було б складено стільки героїчних переказів та легенд.

Ой як крикне старий орел, що під хмари в`ється.

Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка пнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає,

Отож Сірко з товариством на Січі гуляє.

(Уривок “Пісня про Івана Сірка”)

Також тут можна прочитати два листи із листування турецького султана і козаків.

“Професійна школа бібліотечної майстерності”

5 серпня 2015 року працівники Жовківської ЦРБ взяли участь у відкритому обласному семінарі “Професійна школа бібліотечної майстерності”. Під час проведення семінару було представлене любительське об`єднання “Чарівна намистинка”, яке діє при бібліотеці. Цікавинкою семінару стало проведення майстер — класу “Усі на майстер — клас! Лялька — мотанка завітала до бібліотеки!” майстринею Мелимук О.

Запрошуємо всіх, хто захоплюється бісероплетінням, долучитися до членства в любительському об`єднанні.

 

 

Лялька-мотанка (або вузликова лялька) є прадавнім сакральним оберегом. Їй вже майже 5000 років, вона з’явилася з тих пір, як почали вирощувати льон.

Перша лялька-мотанка була виготовлена більше 5 тисяч років тому. Такі ляльки можна знайти в будь-якій країні. Це була не просто іграшка. Вважалося, що вона захищала людину від неприємностей та бід.

Українська лялька-мотанка

Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи поганою.
Матеріалами для виготовлення служать натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерна). Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою.
Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх.

Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку, як оберіг для нової домівки.

Існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.

При народженні дитини українці виготовляли ляльку-немовляти. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я.
Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку.
Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.
В Україні народну ляльку робили з соломи, тканини, шматочків старого одягу, ниток. Спосіб простий - перекручування й перев'язування тканини.
Обов'язкова умова - іграшка повинна бути хрестоподібної форми, щоб не нагадувати собою реальної людини.
Ляльки виготовлялися або на швидку руку, щоб заспокоїти і зайняти дитину, або старанно як подарунок на свято, весілля, чи на день народження.
І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними!