“Лицар козацької звитяги”

11 серпня у Жовківській ЦРБ для дорослих проходив День інформації “Лицар козацької звитяги”.На протязі дня відвідувачі ознайомилися з цікавими історичними фактами про легендарного кошового отамана Івана Сірка.

 

Загудів степ запорозький.
Як Чорнеє море,—
Понеслися запорожці
Облавою в поле...
Ой не вітер в полі грає,
Не орел літає —
Ото ж Сірко з товариством
По степу гуляє!

  Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

   На жаль, про його життя і діяльність, так само як про багатьох інших видатних українців 16 – 17 ст., нам відомо мало. Вважається, що народився він між 1605 і 1610 роками. Місцем народження Івана Сірка до недавніх пір вважалася слобода Мерефа на Харківщині. Однак більш прийнятною видається сучасна версія про його народження на Вінничині [до речі, за однією з версій саме вихідці з Мурафи (тепер Шаргородського району Вінницької області) й заснували слободу на Харківщині]. Дослідники також схильні вважати, що Іван Сірко народився у дрібній православній шляхетській, а не козацькій сім’ї. Є згадки під 1646 р., що він як старшина загону запорожців, найнятого урядом французького короля Людовіка XIV, брав участь у здобутті фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Учасник Національно-визвольної війни українського народу середини 17 ст. під проводом Богдана Хмельницького. У 1658–1660 рр. – полковник вінницький (кальницький). За гетьманування Івана Виговського діяльність Івана Сірка, на жаль, більше перешкоджала утвердженню незалежної Української держави. Тоді він перейшов на бік гетьмана Юрія Хмельницького, але після укладення 1660 р. Слободищенського трактату виступив проти нього. Після цього з’явився на Запорозькій Січі, 1663 р. став кошовим отаманом, до кінця життя не раз обирався на цю посаду (за різними підрахунками від 8 до 20 разів). Очолював боротьбу проти Кримського ханату й Туреччини, організував кілька успішних походів.

Десь у 1660-х рр. Іван Сірко заснував на Слобожанщині поблизу Мерефи хутір Сірківку (Сєрківку) – згодом цей хутір перейшов у спадок його доньці й за йменням її чоловіка – Івана Артемова, дістав назву Артемівка (з 1928 р. – складова частина Мерефи). Іван Сірко певний час був харківським полковником (ймовірно з 1664 або 1665 року), жив з родиною на своєму хуторі та в Мерефі. Коли 1668 р. на Лівобережній Україні вибухнуло повстання, організоване гетьманом Іваном Брюховецьким, який слав зазивні універсали і на Слобожанщину (цю сторінку нашої історії мало вивчено), Іван Сірко очолив тут виступ; до нього приєдналися мешканці й старшина Цареборисова, Маяцька, Змієва, Мерефи й Валок: воєвод у цих містах повбивали, укріплення зруйнували, але здобути Харків повстанцям не вдалося. Іван Сірко рушив на чолі війська до Дніпра, здобув перемоги над московським військом поблизу Охтирки й Полтави. Після скинення Івана Брюховецького з гетьманського уряду Іван Сірко підтримав гетьмана Петра Дорошенка, хоч невдовзі їхній союз розпався. З 1669 р. – знову на Запорожжі. За зв’язки з керівником селянського повстання в Московському царстві Степаном Разіним 1672 р. Івана Сірка заарештовано й заслано в Тобольськ. Влітку 1673 р. через зростання турецько-татарської загрози його було звільнено; повернувшись на Січ, організував відсіч турецько-татарській агресії, зокрема в 1677 і 1678 роках.

Помер уславлений отаман 1 (11) серпня 1680 р. на хуторі Грушівка (тепер с. Іллінка Томаківського району Дніпропетровської обл.; похований поблизу с. Каплунівки, тепер Нікопольського району тієї самої області).

  Смерть Івана Сірка викликала «великий жаль» не тільки на Запорожжі, а й по всій Україні. У народі з покоління в покоління передавалися легенди про славетного кошового отамана.
Говорили, що запорожці п'ять років не ховали Івана Сірка, а возили його за собою в походи, і це їм забезпечувало перемогу. Розповідали, що нібито у мертвого Івана Сірка козаки відрізали праву руку — у критичну хвилину вони виставляли її перед собою, що й вирішувало результат бою на користь запорожців. Тільки, казали, після ліквідації Січі побратими поховали правицю витязя.
У численних піснях і думах, які народ склав про Сірка, він виступає народним героєм, запорозьким вождем, козацьким полководцем.

Іван Сірко [Текст] : Збірник. - К. : Веселка, 1992. - 151 с.

До ілюстрованого збірника увійшли уривки з літопису Самійла Величка, відома праця Д. І. Яворницького «Іван Дмитрович Сірко, кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», листи, народні пісні, дума та легенди, з яких постає образ мужнього лицаря, самовідданого захисника українського народу Івана Сірка. 

 Історія України в особах : Козаччина [Текст]. - К. : Україна, 2013. - С. 151 — 160.

 

Книга містить нариси про найвидатніших державних, громадських, церковних та культурних діячів України середини XVII — XVIII ст. На сторінці 151 автор В. Смолій подає інформацію про діяльність кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, який являв собою велетенську особистість серед усіх низових козаків у всі часи історичного існування Запорожжя. 

Кащенко, Андріан. Оповіданя про славне військо запорозьке низове[Текст] / Андріан Кащенко. - Дніпропетровськ : “Січ”, 2001. - С. 166 — 169.

 

Слабошпицький, Михайло. Зголосу нашої КЛІО [Текст] / Михайло Слабошпицький. - К. : “Ярославів Вал”, 2013. - С. 94 — 98.

  У книжці розповідається про складні й драматичні періоди української історії, подано біографічні ескізи про видатних синів і доньок українського народу. Книжка охоплює період від часів зародження першої української держави - Київської Русі аж до зруйнування московськими царями Запорозької Січі. У підрозділі “Доля і недоля Івана Сірка” автор описує бойові звитяги та останні дні кошового отамана. Важко знайти в усій історії українського козацтва ще одну таку постать, про котру було б складено стільки героїчних переказів та легенд.

Ой як крикне старий орел, що під хмари в`ється.

Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка пнеться.

Ой не вітер в полі грає, не орел літає,

Отож Сірко з товариством на Січі гуляє.

(Уривок “Пісня про Івана Сірка”)

Також тут можна прочитати два листи із листування турецького султана і козаків.