Людмила Дорош. «Вербова гілка»

Готуючись до свята  Вербної неділі, пропоную батькам прочитати своїм діточкам великодню казочку – оповідання «Вербова гілка», яку написала  Людмила Дорош. Цікава розповідь про пробудження весни, традиції освячення в церкві гілочок верби та приготування до Великодня.

Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. 

І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру.

- Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже! - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками.

Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки.

- Ой, які гарненькі котики! - замилувалася синичка. - Пухнасті й білі, немов сніг!

Але, на відміну від снігу, пухнасті котики могли нагрівати. Ось чому, коли мороз ще боровся за своє існування і намагався скувати землю і все живе, до вербиці зліталося мале птаство і вмощувалося поміж гілочками, тулячи до котиків свої змерзлі дзьобики, аби нагрітися. 

Та й самі котики, дарма що маленькі й тендітні, дуже стійко витримували мороз завдяки своїй пухнастій одежині.

Але в природі все живе поступово змінюється. З кожним днем сили морозу меншали, а теплого сонечка - більшали. Сніг перетворився на струмочки і побіг долами-гаями, з вирію почали повертатися перші перелітні птахи, а галявини уквітчали весняні квіти. 

За цей час і з вербою сталися зміни - котики почали міняти свою одежину і ставали все жовтішими й жовтішими, аж поки вербиця і зовсім скинула свій пухнастий наряд. Замість нього на світ визирнули малесенькі зелені листочки.

А одного дня прийшли люди і набрали цілий оберемок вербових гілочок.

- Ой, куди ж це ви? - захвилювалася синичка, яка вже встигла подружитися із вербою.

- До церкви, - гордо мовило вербове гілля, - через кілька днів настане Вербна неділя, яка без нас не може обійтися.

Як ви добре знаєте, цікавості у синички не бракує. Вона полетіла за людьми і почала за ними спостерігати. Через деякий час побачила, як безліч людей почало збиратися у церкві, а згодом залунали дзвони і кожен, хто виходив з церкви, мав при собі гілочку верби.

- Не я б’ю, верба б’є, за тиждень - Великдень! - промовляли люди і легенько хлестали один одного свяченою вербовою гілкою.

І ця радісна звістка піднімалася все вище й вище в небо, розносячи радість усім віруючим. Господарі почали прибирати в садках, а господині взялися завзято за писанки та паски, але про свячену вербу не забули - одні поклали її над дверима, інші - над іконою, вірячи в те, що вона обереже їх від злих сил та напасті.