Залізна леді» українських патріотичних сил

(до 100-річчя від дня народження Слави Стецько)

Ярослава (Слава) Стецько – постать легендарна. Складається враження, що вона прожила декілька життів. Українська політична діячка, журналістка, політолог, голова проводу Конгресу українських націоналістів (КУН), дружина одного з ідеологів ОУН Ярослава Стецька.

Народилася Ганна-Євгенія Музика (її дівоче імʼя та прізвище) в селі Романівка на Тернопільщині 14 травня 1920 року. Закінчила Теребовлянську українську гімназію, брала участь у Марійській дружині. У 1938 вісімнадцятирічна дівчина стала членом Організації Українських Націоналістів. З приходом у 1939 році в Західну Україну більшовицької влади, покинула рідні місця, де багато хто знав про її національно-патріотичні переконання і перебралася на Львівщину. Працювала вчителькою в сільській школі, водночас навчаючись у Львівському університеті на факультеті мостобудування. Брала активну участь у націоналістичному підпіллі: була референтом з питань культури міської управи. На початку 1940-х років очолювала жіночу мережу юнацтва ОУН – самостійників-державників.

Коли у 1944 році Львів зайняли більшовики, дівчина отримала розпорядження організації виїхати на Захід. Спочатку мешкала у Відні, згодом у Мюнхені, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ярославом Стецьком. Після ліквідації фашистами Української Держави, створеної у 1941 році, Анна Музика знову повернулася до підпільної роботи. У 1942-1944 роках разом із К. Зарицькою розбудовувала мережу Українського Червоного Хреста при УПА. У 1945 році Анна Музика за завданням Проводу ОУН врятувала у Відні тяжко пораненого Ярослава Стецька від переслідування НКВД, а в 1946 році стала його дружиною, взявши собі ім’я Слава. З кінця 1945 року Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН) і Слава увійшла до його центрального комітету, очолювала редакцію часопису «АБН кориспонденс». Її енциклопедичні знання, висока ерудиція і хист політичного аналітика знадобилася в роботі керівника пресбюро АБН, редактора журналів «АБН кориспонденс», «Юкрейніе ревю». Була співорганізатором Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Слава Стецько, перебуваючи в еміграції, сприяла розвитку політичної думки, пропагувала і відстоювала ідеї української самодержавності у зустрічах із лідерами ряду світових держав. Після смерті чоловіка у 1986 році очолила АБН.

Влітку 1991 року, через довгі роки еміграції, за півтора місяця до проголошення Україною своєї незалежності, вона приїхала на рідну землю. В 1993 році під її керівництвом ОУН відновила свою діяльність в Україні у вигляді легальної політичної партії – Конгресу українських націоналістів. Будучи головою ОУН, вона очолила й новостворений КУН. Брала участь у створенні виборчого блоку «Національний фронт». Діяльність Слави Стецько, її боротьба, великі заслуги й авторитет високо поціновувалися українським народом. Її обирали депутатом Верховної Ради України в 1997, 1998, 2002 роках. Як найстарший за віком депутат, вона проголошувала присягу народного депутата України в день відкриття перших сесій парламенту. У Верховній Раді сприяла створенню депутатського об’єднання «Нація і держава».

Померла Слава Стецько 11 березня 2003 року в Мюнхені. Похована 16 березня 2003 року на Байковому кладовищі в Києві. «Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», - сказала якось Слава Стецько. Її ім’я, допоки житиме Україна, ніколи не забудеться.