Дорогі користувачі! До Вашої уваги інформаційна розповідь про життя і діяльність Олександра Тарковського - непересічної особистості, народовольця, активного діяча колишньої єлисаветградської «Громади», яка мала українофільську спрямованість

Із історії родини Тарковських

Прізвище «Тарковські» походить від назви польського містечка Таркув під Варшавою. Тарковські з’явилися в Україні ще на початку ХVІІІ століття. Тоді з Любліна на Волинь переселився Войцех Тарковський, який і започаткував українську гілку свого роду. Десь у другій половині ХVIII століття Тарковські заволоділи землями степової України, оселившись у селі Миколаївці (тепер – Кіровоградського району). А 1805 року майор Матвій Тарковський домігся дворянського титулу, прийняв православну віру. Його син, відставний ротмістр Карл Тарковський, одружився з Марією Кардасевич. Пращури Кардасевичів були графами, герцогами. Вони мали золоті копальні. Але так склалася їх доля, що вони поселилися у степовій частині України в с. Миколаївці. Воно засновано Кардасевичами в кінці 18 ст. Карл та Марія були освіченими, високодуховними людьми, збудували в селі церкву, церковно – приходську школу та бурсу для дітей простих селян. Марію Тарковську простолюдини та священники вважали святою. Коли вона померла, її поховали у церкві.

Тарковський Олександр (1862 – 1924)

Олександр Карлович Тарковський був наймолодшим сином Карла Тарковського. Він народився 3 вересня 1862 року, як свідчить витяг з метричної книги Благовіщенської церкви с. Миколаївки. Після смерті батьків Олександр виховувався в родині Івана Тобілевича, закінчив шість класів Єлисаветградського земського реального училища. Його незалежний і волелюбний характер дався взнаки ще в училищі, коли після конфлікту з викладачем малювання П. О. Крестоносцевим змушений був залишити училище. Остаточні іспити склав при Мелітопольському реальному училищі.

Будинок Тобілевичів на колишній вулиці Знам’янській в Єлисаветграді на той час був центром українського громадського життя. Юний Олександр Тарковський спілкувався тут з братами Тобілевичами, майбутніми видатними акторами Миколою Садовським та Панасом Саксаганським, приходили сюди і Олександр та Софія Русови, майбутній меценат і громадський діяч Євген Чикаленко, до речі – однокласник Олександра по земському реальному училищу. Не раз тут знаходив прихисток і Марко Лукич Кропивницький.

У цих стінах знаходилася Єлисаветградська «Громада», яка мала українофільську спрямованість. Частиною «Громади» був молодіжний гурток «Народна воля», до якого входив і Олександр Тарковський. У Єлисаветграді цей гурток був значною мірою українським. І це, очевидно, стало причиною жорстокої розправи над молодими людьми, бо ж для царського уряду захоплення українськими ідеями було чи не більшим гріхом, ніж прихильність, на той час, до революційних.

Разом із сестрою Надією, дружиною І. Карпенка-Карого, був серед 8 єлисаветградців, які 1880 року звернулися з листом на підтримку української мови до історика Миколи Костомарова : «Батьку! За Вами все: і давня слава, і дотепність, і розум, і наука, поговоріть же там тепер з московськими письменниками… що пора знять з нас покуту мовчки кусать пальці, що ми люди, а не мужики тілько, що пора нам мати своє друковане слово без заборону, що й освіту в народних школах слід дозволити на народній мові…»

Молодий Олександр Тарковський (йому не виповнилося ще й 20) отримав 10 років тюрем і заслання. На засланні в Іркутській губернії в одній хаті з Олександром жили Юзеф Пілсудський та Михайло Войнич – майбутній чоловік автора роману «Овод» Етель Ліліан Войнич. З ними він підтримував зв’язок і після повернення із заслання.

Повернувшись до Єлисаветграда, служив на банківській службі, але банк був лише прикритям та хлібом насущним для Олександра Тарковського. Журналіст, поет, перекладач, він знав латинську, грецьку, французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, сербську, давньоєврейську мови. Писав вірші, прозу. Був перекладачем «Божественної комедії» Данте; автор сибірських нарисів «В инородческих весях», «Очерков рев. движения 80-х годов в Елисаветграде».

Як і у більшості непересічних особистостей, любов у долі Тарковських грала особливу роль. Романтичне кохання Олександра Тарковського і гімназистки Олександри Сорокіної, яка теж була членом «Народної волі», може служити взірцем вірності. Олександра чекала коханого із заслання 10 років. Дочекалася, але щастя було недовгим. Після народження доньки Леоніли, Олександра дуже молодою пішла із життя.

Матір’ю Арсена і Валерія (старшого брата майбутнього поета, якого у зовсім юному віці під час громадянської війни вбили григор’євці), стала Марія Рачковська, історія завоювання серця якої вдівцем Олександром Карловичем теж заслуговує на увагу романістів.

Помер Олександр Карлович Тарковський 26 грудня 1924 року від крововиливу в мозок. Поховали його на Биківському кладовищі в місті Єлисаветграді..

Вебліографія

Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Біографія] // Вікіпедія: [веб – сайт]. – Режим доступу: uk. wikipedia. org./… /

Тарковський Олександр.

Тарковський Олександр Карлович [Елекронний ресурс]: [Андрей Тарковский [Архив] // [Веб – сайт]: Режим доступу: www. Infance. su / forum / arhive / index…

Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Володимир Панченко «Він був одним із батьків українського…] // [Веб – сайт]. – Режим доступу: eureka. ucoz. ua / publ / teatr…

Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [«И правда за меня под кривдой умирала…»] // [Веб – сайт]. – Режим доступу: dt. ua /…/ i pravda za menja pod krivdoy umirala…

Тарковський Олександр Карлович [Електронний ресурс]: [Тарковський Олександр Карлович – mapyourinfo.com] // [Веб – сайт]. – Режим доступу: mapyourinfo. com /…

Укладач бібліограф Софія Кіх