10 книг лауреатів Нобелівської премії, які перекладені українською

Із 1901 року Нобелівську премію з літератури вручали 112 разів 116 людям. Лише в чотирьох випадках премію ділили між собою кілька авторів. Решта премій вручалися одному письменнику. Нобелівський комітет пояснює це «природою літератури». У добірці — 10 книг письменників та письменниць, які стали лауреатами Нобелівської премії у різні роки.

1. «Земля Ульро» Чеслав Мілош (Юніверс)

Чеслав Мілош — польський поет, перекладач, есеїст, дипломат, юрист, лауреат Нобелівської премії з літератури 1980 року. Прозові та поетичні тексти Чеслава Мілоша є бездоганним прикладом західного мислення. Як письменник, він глибоко закорінений у європейську інтелектуальну традицію. Однак, його темами та переживаннями є не лише рефлексії інтелектуала щодо політики; навпаки, письменник бачить чудесне в буденних речах. «Земля Ульро» — книжка, яка належить до скарбниці польської і світової культури. Вона дає можливість зрозуміти духовну ідентичність митця, піддану тут автором глибокому самоосмисленню, простежити за його прискіпливим аналізом причин духовного викорінення сучасної людини, ознайомитися з Мілошевою візією щасливої цивілізації.

2. «Чоловіки без жінок та інші оповідання» Ернест Гемінґвей (Видавництво Старого Лева)

Ернест Гемінґвей — американський письменник та журналіст. Військова тематика була однією з найулюбленіших у творчості автора. Він багато мандрував, зокрема Африкою, деякий час жив у Франції, Іспанії, на Кубі. Справжній успіх прийшов до письменника після виходу 1926 року роману «Фієста. І сонце сходить» — одного з найвизначніших творів літератури «втраченого покоління». Ернест Гемінґвей — лауреат Пулітцерівської премії, а також Нобелівської премії з літератури. Збірка Ернеста Гемінґвея «Чоловіки без жінок та інші оповідання» охоплює написане у 1923–1927 роках. Ці твори, сповнені психологічної напруги і незвичайного поетизму, — про дорослішання і дружбу, про відвагу і страх, про кохання і втрати, про війну і смерть, про відчайдушні пошуки сенсу життя… У характерному «телеграфному» стилі Гемінґвей фіксує довколишні події, часто не промовляючи про головне. Але місткі і несподівані деталі та образи створюють настільки особливу атмосферу, що в цих лаконічних, сміливих та витончено експресивних текстах автор постає перед нами як майстер короткої прози.

3. «Дороги Фландрії. Зоосад» Клод Сімон (Видавництво Жупанського)

Клод Сімон — французький письменник, творчий доробок якого складається, в основному, з романів. Стилістика його текстів споріднена з іншими представниками «Нового роману», тобто ці тексти суттєво відрізняються від «класичних» зразків XIX століття відсутністю «всезнаючого» оповідача, відсутністю хронологічного викладу подій чи психологічної мотивації вчинків. Натомість романи Сімона побудовані з картин опису, зображення внутрішніх дій головних персонажів. До вибраних творів лауреата ввійшли два романи та «Стокгольмська промова». Перший роман «Дороги Фландрії» — найвідоміший твір письменника, за який, власне, він і отримав цю престижну премію. Роман «Зоосад» представляє пізній період творчості. З’явившись після тривалої перерви, він знову розбудив інтерес до творчості автора, якого багато критиків по-справжньому змогли оцінити лише тепер, називаючи одним із найбільших письменників усього ХХ сторіччя.

4. «Уот» Семюел Беккет (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА)

Семюел Бекет — поет, автор романів та оповідань, перекладач, драматург. Один з основоположників театру абсурду. Його творчий доробок — театральні п’єси та проза — відзначений Нобелівською премією в галузі літератури. Більшість творів Бекета пройнята песимізмом, зображає духовну кризу в культурі. У цьому творі, як і в інших своїх романах та п’єсах, Беккет з допомогою філософів, загримованих під блазнів, розігрує трактат про мову, науко центричну європейську свідомість, про релігію, про біль і розпач людини, якій випало жити у ХХ столітті. Попри глибину порушених у романі тем і проблем, «Уот» є, мабуть, найприступнішим, найдотепнішим та найабсурднішим твором великого ірландця, лауреата Нобелівської премії з літератури (1969).

5. «Пісня Соломона» Тоні Моррісон (Видавництво Жупанського)

Тоні Моррісон — американська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури 1993 року як авторка, «що у своїх наповнених мріями і поезією романах пожвавила важливий аспект американської реальності».

В романі «Пісня Соломона», поєднуючи історію та сучасність, Тоні Моррісон відтворила риси «чорної Америки» як особливої етнічно-расової спільноти зі своєрідним менталітетом, який складався протягом трьох століть за умов рабства та боротьби за національну самосвідомість, проти духовної уніфікації. Для прози письменниці характерна соціально-побутова й історико-хронікальна зображальність, алегоричні, міфопоетичні мотиви.

6. «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлана Алексієвич (Комора)

Світлана Алексієвич — білоруська письменниця, творчість якої нерозривно пов’язана з гострими соціальними і політичними питаннями сучасності. При цьому всі книги Світлани Алексієвич так чи інакше присвячуються суспільним проблемам Східної Європи. Художньо-документальний роман Світлани Алексієвич говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави. Роман створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими. Переклад на українську та післямова Оксани Забужко.

7. «Притча» Вільям Фолкнер (КМ-Букс)

Вільям Фолкнер — американський романіст, автор книг «Святилище», «Шум і лють», «Світло в серпні» й інших, що стали класикою американської літератури. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури. 1955 року роман «Притча» отримав одразу дві нагороди — Пулітцерівську премію і Національну книжкову премію. Твір, у якому дія відбувається в роки Першої світової війни в окопах Франції, став одним з найвидатніших досягнень Вільяма Фолкнера. Війна під пером Фолкнера описана настільки правдиво, адже автор і сам воював, що, за словами американського письменника Малкольма Коулі, деякі зі сцен у романі — найсильніші з усього, що написав Фолкнер.

8. «У кафе втраченої молодості» Патрік Модіано (Фоліо)

Патрік Модіано — французький письменник і сценарист, «віртуоз спогадів», лауреат Гонкурівської (1978) та Нобелівської (2014) премій. Його твори перекладено багатьма мовами, деякі з них екранізовано. У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки письменника «Цирк іде», «Нічна трава». …Париж, початок 60-х років. В одному з кафе Латинського кварталу збирається студентська й літературна богема. Там буває і загадкова Лукі. У романі про неї по черзі розповідають завсідники кафе — студент, приватний детектив, письменник-початківець, а також сама Лукі. Крізь цей калейдоскопічний портрет молодої парижанки, що порвала з непевним минулим і прагне «нових горизонтів», Патрік Модіано оповідає зворушливу історію кохання з детективними мотивами, а барвисто змальований ним квартал тодішнього Парижа сприймається читачем як повноцінний персонаж роману.

9. «Хто вбив Паломіно Молеро?» Маріо Варгас Льйоса (Видавництво Анетти Антоненко)

Маріо Варгас Льйоса — перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії 2010 р. за «картографію владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки». Дія повісті «Хто вбив Паломіно Молеро?» охоплює лише дев’ятнадцять днів, короткий проміжок часу від скоєння злочину до його розкриття. А водночас — кримінальний сюжет, напружена атмосфера, в якій, одначе, не бракує гумору і ліричних моментів, що дозволяють авторові дослідити хиби суспільства, де стає можливим жорстоке вбивство.

10. «Гойдалка дихання» Герта Мюллер (Фоліо)

Герта Мюллер — німецька письменниця з румунським корінням, лауреат багатьох престижних літературних нагород та Нобелівської премії з літератури 2009 року. Одна з головних тем її творів — повоєнні долі німецької меншини Румунії. Цій темі присвячений і роман «Гойдалка дихання», що перекладений українською мовою вперше. На початку 1945-го Леопольда Ауберга, як і багатьох румунських німців, вивезли на примусові роботи в Україну. Що чекало їх у майбутньому — ніхто й уявити собі не міг. Леопольд тоді добре запам’ятав прощальні слова своєї бабусі: «Я знаю, ти повернешся». Ці слова супроводжували його усі жахливі роки у таборі, вони протидіяли «янголу голоду», що завжди кружляв довкола, і тримали хлопця у житті. Він повернувся додому, та це було повернення в інший світ, не в той, що він пам’ятав і де йому вже не було місця.

(За матеріалами сайту ГО «Форум видавців»)