Найнеймовірніші книги в світі

Щодня люди стикаються з книгами. Сьогодні все частіше електронними. Однак, серед друкованих видань зустрічаються такі поліграфічні шедеври, пройти мимо яких складно. А чи знаєте Ви, що є книги, які можна їсти!Або книги, які  перед прочитанням необхідно запекти? Чи книгу, яка вміщує сто тисяч мільярдів віршів? Кажуть, що не можна судити книгу по обкладинці, і це вірне твердження. Так давайте ми розглянемо самі дивні дизайнерські книги, які змінять ваше уявлення про обкладинках, та й про книги в цілому.

Книга 360 °

Тривимірна казка про білосніжку від японського художника Yusuke Oono. Оформлені подібним чином казки зацікавлять читачів не тільки змістом, а й формою.

Кулінарна книга, яку перед прочитанням необхідно запекти

Ця книга була створена хорватськими книговидавцями. Для того щоб приготувати якусь страву за рецептом з неї, потрібно спочатку запекти книгу, тільки в такому випадку на її сторінках з’явиться текст.

Книга для самокруток

Книга кишенькового розміру називається «Слова-самокрутки» (Rolling Words). Усередині вона зроблена зі звичайних листів для самокруток, на які нешкідливими чорнилом нанесені тексти пісень. Усі аркуші відділені пунктирною лінією і легко відриваються.Обкладинка зроблена з конопель, а корінець виконаний у вигляді сірчаної смужки, які зазвичай наносять на борт сірникових коробок.

Сто тисяч мільярдів віршів

У книзі Раймонда Квінау всього 10 сонетів, але кожен з них розрізаний на тонкі смужки в один рядок довжиною. Читач може комбінувати смужки в будь-якому порядку – ритмічний малюнок від цього не змінюється, а смисловий малюнок придбає досить несподівані відтінки. Якщо читач захоче скласти всі можливі комбінації і буде читати їх вголос цілодобово, у нього на це піде приблизно 200 000 років.

Книги-скульптури

Прізвище Брайана Деттмера – «книжковий потрошитель». Він займається «бук-карвінгом», різьбленням по книгах. Йому потрібні скальпель, пінцет, ножиці і книги, а в результаті виходять твори сучасного мистецтва.

Найбільша книга у світі

«The Codex Gigas» оригінальна назва цієї книги, але вона ще відома як «Біблія Диявола». Ким і чому вона була написана до цих пір невідомо. Легенда свідчить, що її написав чернець, якого замкнули за порушення чернечих принципів, і він присягнувся всього за одну ніч написати найбільшу рукопис у світі. Коли він зрозумів, що не зможе виконати свою обітницю то став молитися дияволу і той почув його молитви.

Найменша книга в світі

Неозброєним оком складно розібрати, що написано в цій книзі, але якщо збільшити її до 600 разів, стане ясно, що книга є найменшою у світі копією Нового Завіту.

Книга-годинник

Вона складається з трьох книг, які зовні виконують функцію годинника. Цифри 3 і 9 допомагають орієнтуватися в часі.

Книга ручної роботи, зроблена Френсіс

В основі книг лежать квіти з власного саду художниці, а також перероблені сторінки журналів по садівництву.

Дірява книга

Письменник Д. С. Фоер на прикладі свого творіння показав, що являє собою гіпертекст.

Передсмертна книга

П’єр Менделль – швейцарський графічний дизайнер перед своєю смертю видав книжку, в якій були зазначені важливі моменти його біографії, а в кінці книги автор поставив дату своєї смерті.

Книга світла Такеші Ісігуро

Ця книга являє собою лампу, яка може харчуватися від простого адаптера малого напруги.

Кулінарна книга від IKEA

Особливість цієї книги полягає в тому, що всі зображення в ній виконані у формі інструкцій до збірки модульних меблів компанії. Замість традиційних рецептів у книзі представлені фотографії головних інгредієнтів страв. 30 класичних «бабусиних» рецептів випічки наочно описані фотографом Carl Kleiner.

Книги-скульптури, зроблені Робертом

Художник-концептуаліст для створення своїх скульптур використовує книги, які були знайдені в сміттєвих контейнерах і в благодійних магазинах. Роберт переконаний, що з любов’ю і вандалізмом ці книги отримують друге життя і відстоюють своє право на існування поза тієї культури, яка перетворила їх у сміття.

Книга-спеція

Зазвичай спеції зберігають у спеціальних баночках, але дизайнер Логін Бамптон запропонував зберігати їх у книзі. Для того, щоб її використовувати необхідно відірвати лист і покласти її на сковорідку. Лист розчиниться під впливом вологи і температури.

Тривимірні книги Бенжаміна Лакомба

Відомий художник-ілюстратор Франції Бенжамін Лакомб робить справжні тривимірні книги. Він створив дизайн для таких творів як «Аліса в Країні Чудес», «Піноккіо», «Мадам Батерфляй».

«Я всіх рятував…»

Дорогі користувачі та учасники групи! Сьогодні минає 165 років від народження блискучого ученого, медикпрактика, громадського діяча, доктора Сильвестра Дрималика з Жовківщини, який  усе своє життя присвятив Україні і медицині.

Видатний жовківський лікар Сильвестр Дрималик

«Лікар скривджених» так називали доктора Сильвестра Дрималика, який народився в 1855 році в селі Туринка Жовківського повіту в сім'ї священика. Після народної школи закінчив в 1873 році академічну гімназію у Львові та медичні студії у Відні. Доктором медицини став в 1879 році Всі іспити, то в гімназії, чи на медичному факультеті, завжди здавав на «відмінно». У студентські роки став членом товариства «Основа».

Отримавши гарну освіту доктор повернувся на українську територію, оселився в Жовкві. Разом з адвокатом доктором Михайлом Королем створював основи для просвітницької та господарської організацій, заснував кредитний кооператив «Народний дім», «Читальню», «Жовківську Руську Раду».

У 1882 році Сільвестір Дрималик одружився на Олімпії Пелех, донькою священика з села Мацошин. Виховували вони трьох дітей: двох дочок і сина. Сильвестр Дрималик був ще й талановитим музикантом і співаком. Щовечора після роботи сідав зі своїми дітьми у фортепіано, разом з ними співав на кілька голосів духовні і світські пісні; вчив їх читати ноти. Дрималик також керував у Жовкві церковним хором, в якому співали і його діти. Був глибоко віруючим християнином. За заслуги перед церквою Папа нагородив його Римським орденом.

Живучи в Жовкві, доктор Дрималик одразу ж отримав довіру пацієнтів і добре ім'я здатного лікаря і доброзичливу людину. Іноді не тільки не брав від убогих пацієнтів винагороди за лікування, але і давав їм гроші на медикаменти або складні операції. У 1886 році доктора Дрималика призначили міським лікарем Жовкви. (Міський госпіталь в Жовкві вперше згадується в 1857 році. Цей медичний заклад розміщувався в сучасному хірургічному відділенні Жовківської ЦРЛ і проіснував до 1939 року). До речі, на районних урочистостях з нагоди Дня медичного працівника згадують заслуги і досягнення нашого славного земляка.

«Усіх наук лікарських доктор…»

Сильвестр Дрималик певний час керував «Народною лічницею» у Львові, який був, за його словами, "культурно - патріотичною інституцією серед більшості чужих елементів населення міста Львова». За почином  Дрималика лікарі - члени Українського лікарського товариства погодилися відновити безкоштовні лікарські консультації для малозабезпечених в амбулаторії. Він мріяв про будівництво української лікарні з поліклінікою, але раптова смерть завадила втілити цей задум. Однак його справа була реалізовано, 10 квітня 1938року  Госпіталь прийняв перших пацієнтів.

 «Усіх наук лікарських доктор Сильвестр Дрималик, ординуючий лікар «Народної лічниці» і Притулку для воєнних сиріт у Львові, мешкає при ул. Сикстуській, 12 і приймає хворих щоденно від 10–12 перед полуднем і від 3–5 пополудні», — сповіщала львівська газета «Діло» 5 липня 1916 р. Ця звістка неабияк порадувала «підпольських» українських селян, для яких лічниця була чи не єдиною надією на порятунок, адже там безкоштовно обслуговували незаможних.

 Після російської окупації 1914–1915 рр. ця лікарня тривалий час стояла, ніби паралізована. Та ще й доктора Дрималика як «москвофіла» арештувала австрійська влада. Його утримували у львівській фортеці й збиралися перевезти до концтабору Талергуф. Натомість російська влада, окупувавши у Першу світову війну Львів, не вважала Сильвестра Дрималика москвофілом. Навпаки, українську лічницю, в якій він працював, російськi війська пограбували, вивізши навіть простирадла.

Сильвестр Дрималик ще певний час керував «Народною лічницею», був третім директором аж до   1923 р. За його словами, лічниця була «культурнопатріотичною інституцією серед більшості чужих елементів населення міста Львова». Завдяки шпиталю українське населення Галичини отримало доступ до лікування, а українські лікарі мали змогу працювати за фахом, не будучи полонізованими. 

   Сильвестр Дрималик готував популярні медичні видання просвітницького характеру. У 1906 році вийшов його «Лікарський порадник в слабкостях людей». Оскільки тираж документа швидко розійшовся, в 1921 році вчений просвітитель видав його доповнену версію - «Керівництво лікарський у всіх хворобах людей»,який містив  перелік домашніх засобів, якими слід було рятувати пацієнта до появи лікаря. І навіть тепер, 93 роки по тому, рекомендації доктора Дрималика по наданню першої допомоги не втратили своєї актуальності.

Доктор Дрималик був незадоволений приміщенням лічниці, тісним та незручним, і вже в 1920–1921 рр. став мріяти про будівництво великої української лікарні з поліклінікою. Разом із лікарем Іваном Курівцем вони захопились цією думкою, і вже в 1921 р. на загальних зборах товариства «Народна лічниця» постановили про початок збору коштів на будівництво такого шпиталю. Однак раптова смерть перешкодила Дрималику втілити цей задум

Доктор Сильвестр Дрималик відійшов в інший світ 28 грудня 1923р. як військовий на службі. Він став жертвою сепсису (зараження крові), випадково скалічився під час операції (до речі, вдалою для злиденної пацієнтки з провінції) по «Народні         й лічниці». Останніми його словами були: «Боже, Боже, я всіх рятував, а мене нема кому врятувати». На жаль, тодішня медицина була безсила в таких випадках. Спочиває доктор Дрималик у Львові, на Личаківському цвинтарі у сімейній могилі.

2 січня 1924 газета «Дело» так писала в некролозі: «Покійний д-р Дрималик - це була виїмка людина в українському суспільности, як обов'язковий, совісний, точний, працьовитий лікар громадянин. Відійшов від нас хороший товариш, серцевий, учинений, втомлений важкою щоденною роботою - відійшов у далекі світи, де «болізні, ні печалі», де немає ні людської злоби і дурості. Вдячна пам'ять його благородних справ залишається в сьогоденні і майбутньому поколіннях. Пером йому земля ».

Рекомендований список літератури

Дрималик,  Сильвестр

       Порадник лікарський у всіх недугах людей [Текст] / Сильвестр Дрималик. –б\в, Наука, 1920

       Енциклопедія українознавства [Текст] : Кн. 2. - Т. 3/  Ред. В.Кубійович  . — Львів, 1994. — с.805-1200

          Жовківщина в особах [Текст] : бібліографічний краєзнавчий довідник / Упоряд. Г. Малишева. - Жовква, 1999. - С.11, 85, 108, 124.

Жовквіщина [Текст] : Історичний нарис. Т. І. - Львів . - Балтимор, 1994. - С.68.

Жовквіщина [Текст] : Історичний нарис. Т. 3. - Львів . - Балтимор, 1994. - С.102.

Лащівська, Уляна

      Лікар скривджених [Текст] : лікар Сильвестр Дрималик / Уляна Лащівська // Відродження. – 2014. – 3 квіт. – С. 5.

Укладач бібліограф Софія Кіх

Серж Лифар – український геній світового балету

Дорогі користувачі та учасники групи. Гортаючи сторінки історії України  пригадаємо Вам про долю видатних українців, які долучилися своїм внеском до європейської та світової цивілізації. Одним із них був Сергій Михайлович (Серж) Лифар. У 1923-му він 18-річним юнаком емігрував до Парижа, де став зіркою світового балету, і пішов із життя 1986 р. у Швейцарії.

Інформаційно-бібліографічна довідка

До 115-річчя від дня народження

Видатний артист, балетмейстер та хореограф ХХ ст. Понад 30 років художній керівник Паризької Гранд-Опера, на сцені якої здійснив близько 200 новаторських постановок. Ім’я Сержа Лифаря – засновника «неокласицизму» в балеті, у європейському мистецькому авангарді стоїть поряд з іменами Пабло Пікассо та Василя Кандинського у живописі, Олександра Архипенка у скульптурі, Ігоря Стравінського у музиці.

Серж Лифар був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО та Французької Академії балету, ректором Паризького інституту хореографії та професором Сорбонни, виховав кілька поколінь першокласних балерин. Як справжній дослідник еволюції мистецтва танцю Серж Лифар заклав перший наріжний камінь хореографічної науки – хореології, сформулював і виклав фундаментальні принципи роботи хореографа.

Народився Серж Лифар у Києві 2 квітня 1905 р. в дворянській родині з глибоким українським козацьким корінням. У родині шанували своїх пращурів, дбайливо зберігали родинні реліквії – пожовклі грамоти українських гетьманів та кошових отаманів Війська Запорізького. У маєтку дідуся поблизу Канева лунали народні українські пісні, дотримувалися поетичні українські обряди. Талановитий хлопчик мав гарний голос (альт), співав у хорі Софійського собору в Києві, добре вчився в гімназії (тепер жовтий корпус Національного університету

Батьки Сержа Лифаря

Серж Лифар – поет руху, який відкрив Душу Танцю. Поль Валері ім. Т. Шевченка), потім у Київській консерваторії за класом скрипки та фортепіано. Через травму руки залишив заняття музикою. Випадково, проте доленосно, потрапив у балетну студію Броніслави Ніжинської. «Я став танцівником, ще не вміючи танцювати» – згадував метр. У Києві родина Лифарів винаймала квартиру в Латинському кварталі на розі вулиць Караваєвської (тепер Толстого) і Тарасівської, біля Ботсаду. Дитинство і юнацькі роки Сержа збіглися з трагічним періодом революції і громадянської війни, які описані в спогадах «Страдныегоды ». Еміграція з Радянської Росії і шлях до світового успіху були

важкими через голод, поневіряння, самовіддану працю і фанатичну любов до танцю. Роки надзусиль зробили з народженого для танцю Сержа Лифаря генія балету. «Я починаю розуміти, що народився Танцівником, що мої щиросердні рухи і польоти спаяні з рухами мого тіла». Неймовірні тріумфи Блудного сина в балеті Сергія Прокоф’єва, Аполлона в балеті «Аполлон Мусагет» та Івана Царевича в балеті «Жар-Птиця» Ігоря Стравінського зробили Сержа Лифаря новою легендою балету після Вацлава Ніжинського. З 1930 р., після виконання і постановки партії Прометея в балеті «Творіння Прометея або влада музики і танцю», Серж Лифар очолив балетну трупу Паризької Гранд-Опера – головного театру Франції. Три десятиліття він створював новий французький театр, не шкодував ані сил, ані здоров’я, ані коштів, навіть не придбав власного житла, жив переважно у готелях.

Афіша балетних виступів 1930-го року

Більшу частину зароблених грошей Лифар витрачав на постановку нових балетів: «На Дніпрі» (1932), «Ікар» (1935), «Олександр Великий» (1937), «Давид-тріумфатор» (1937), «Болеро» (1944), «Лицар і дівчина» (1947)... Французький балет став найкращим у світі завдяки його зусиллям. Серж Лифар – один із найвидатніших хореографів, чиї модерністські концепції постановки балетів здійснили переворот у теорії і практиці балету. «Застигла мить так само рухлива, як мовчання наповнене звуками» – слова справжнього філософа і поета балету. Його мистецтво захоплювало багатьох. Серед друзів і поціновувачів уся тогочасна мистецька еліта: Федір Шаляпін, Чарлі Чаплін, Грета Гарбо, Марк Шагал, Анна Павлова, Марлен Дітрих, Жан Кокто, Олександр Вертинський. Президент Франції пропонував йому громадянство, проте Серж Лифар відмовився і назавжди залишився українцем, киянином, сподіваючись на повернення до Батьківщини. Радянська влада не дозволила приїхати йому навіть на гастролі з французьким балетом.

За заповітом, у Київ повернулися книжки пристрасного колекціонера. Зібрані ним листи Лермонтова, Тургенєва, прижиттєве видання Повного зібрання творів Пушкіна, рідкісне видання Тараса Шевченка «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки», 1994 р. вдова Сержа Лифаря графиня Ліліан Алефельдт передала в дар місту Києву до Публічної Бібліотеки ім. Лесі Українки (відділ мистецтв), з проханням забезпечити їх доступність для читачів. У Національному історичному музеї розгорнута експозиція, присвячена Сержу Лифарю, представлені його особисті речі, сценічні костюми, афіші, нагороди. Серед них і «Золотий балетний черевичок» – найвища міжнародна хореографічна відзнака.

Поштова марка видана до 100-річчя Сергія Лифаря

За свій титанічний труд і вклад у розвиток мистецтва Серж Лифар був удостоєний найвищих нагород Франції: став командором ордена Почесного легіону та ордена Літератури і мистецтва, кавалером Золотої медалі Парижа. У 1977 р. французький монетний двір викарбував пам’ятну медаль на його честь.

Меморіальна дошка на вул. Кастільйоне, № 7 у Парижі.

«Тут з 1955 по 1985 жив Серж Лифар (1904—1986), видатний хореограф ХХ століття, уродженець України, який був головним танцюристом і балетмейстером у Паризькій національній опері»

Помер Серж Лифар 15 грудня 1986 р. в Лозанні. Похований на кладовищі Сен-Женев’єв де Буа біля Парижа. За заповітом, на його надгробку викарбовано всього чотири слова «Serge Lifar de Kiev» –«Серж Лифар із Києва». Ім’я визначної зірки світового балету в Україні довгий час залишалося в забутті і було повернуте на Батьківщину лише за часи незалежності. Його ім’ям названо один з найпрестижніших міжнародних конкурсів артистів балету і хореографів, який став традиційним з 1994 р. У 2011 р. в конкурсі з’явилася молодша вікова група «Петі Серж Лифар» для 12–14 річних танцівників. З 1995 р. також проходить Міжнародний фестиваль балету «Серж Лифар де ля данс». У 2004 р. ім’я Лифаря присвоєно Київській муніципальній академії танцю. Ім’я земляка увічнено в Києві на меморіальній дошці та в назві вулиці.

У 2003 р. на березі Женевського озера (Швейцарія) за кошти Київської міськради відкрито пам’ятник Лифарю у вигляді Ікара («Політ Ікара» танцівник вважав одним із своїх найкращих балетів) роботи киян – скульптора В. Чепелика і архітектора В. Сокольського. На трикутній меморіальній дошці – напис: «Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя». За сприяння України у 2006 р. у приміщенні Театру опери та балету в Монако також відкрито пам’ятник Сержу Лифарю скульптора А. Валієва.

У 2003 р., з ініціативи Посольства України, в Лозанні урочисто відкрито пам'ятник Сержу Лифарю

Видатного українця сучасники називали «богом танцю», добрим генієм балету ХХ ст. «Серж Лифар привніс у балет ліризм, якого тому бракувало. Він здійснив революцію в танці, перетворивши балет із мистецтва розважального на мистецтво священне» – Домінік Делюш, кінорежисер, дослідник творчості Сержа Лифаря.

Пам'ятна монета України

Могила Лифаря на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа

Рекомендований список літератури

Абліцов, Віталій

     «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» [Текст ]/ Віталій Абліцов — К. : КИТ, 2007. — 436 с.

Балабко О. В.

Київ, Іринінська, Лифарям... : Повість за листами митця [Текст]/ Олександр Васильович Балабко. – Чернівці : Букрек, 2011. – 236 с.

Серж Лифар. Життя для танцю [Текст] / [упоряд. та текст, передм. О. П. Іванової] ; Нац. музей історії України. – Київ : Фенікс, 2011. –

63 с.

Лифар, Серж

     Спогади Ікара[Текст] Серж Лифар. — К. : Пульсари, 2007.

Станішевський Ю.

    Українець Серж Лифар – зірка світового балету : монографія [Текст] / Ю. Станішевський ; Нац. акад. театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т мистецтвозн., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Київ. муніцип. акад. танцю ім. С. Лифаря. – Київ : Сучасність, 2009. – 92 с.

Знай наших. Серж Лифар – зірка світового балету [Електронний ресурс] / Телеканал Добродій Dobrodiy / Юрій Журавель // You Tube. – Електрон. відеодані (1 файл : 5:48 хв.). – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=O0pl6-9hxbg.

Укладач бібліограф Софія Кіх

Стежки життя українського композитора,

хорового диригента і громадського діяча

Ярослава Ярославенка

Шановні користувачі та учасники групи. До Вашої уваги коротка цікава інформація із серії 10 ювілеїв знаменитих львів'ян у 2020 році . 30 березня   2020 року виповнилося 140 років від дня народження Ярослава Дмитровича Ярославенка (справж. – Вінцковський (1880–1958) українського композитора, диригента, громадського діяча.

Інформаційна довідка

Український композитор, хоровий диригент і громадський діяч Ярослав Ярославенко (справжнє прізвище Вінцковський) народився 30 березня 1880 року в Дрогобичі. Його батько — професор Львівської гімназії, український письменник і громадський діяч Дмитро Вінцковський народився на Тернопільщині.  Про нього в одному з листів згадав І. Франко  як одного з тих товаришів, які допомогли йому прилучитися до літературної діяльності. Дмитро Вінцковський мав добрий голос і грав на скрипці. У нього навчався відомий композитор Ярослав Лопатинський.  Мати Ярослава — Анна Височанська, яка походила з Дрогобича, грала на фортепіано і цитрі. В родині часто влаштовували домашні концерти, на яких залюбки музикували не лише дорослі, а й діти. У подружжя Вінцковських, крім Ярослава, були ще доньки — Славомира і Марія та сини — Ростислав і Юрій.

Ярослав від природи був обдарованою дитиною — мав абсолютний слух та чудову пам'ять. Навчаючись в українській школі у Львові (1886), Ярослав оволодіває такими музичними дисциплінами як контрапункт, теорія музики, бере участь у хоровому гуртку, відвідує концерти, вистави в оперному театрі. Закінчивши гімназію, Ярославенко стає вільним слухачем польської консерваторії (1898—1900). Музичні студії проходив у класі музично-теоретичних дисциплін професора Францішка Соломковського та у класі композиції відомого польського композитора - Станіслава Невядомського.

Від 1892 року майбутній композитор брав уроки музики у професора Мар'яна Пігня — вивчав гру на фортепіано, техніку хорового та вокального співу. Одночасно навчався в гімназії. Відомо, що в 1892 році учень ІІІ-го класу німецької гімназії Ярослав Вінцковський отримав з фонду 120 ринських допомоги. Цей фонд надавав її тільки обдарованим дітям.

Восени 1898 року Ярослав вступив на інженерний відділ Львівської вищої політехнічної школи , де успішно навчався і у 1904 році отримав диплом інженера шляхів. Одночасно Ярославенко навчався у Львівській консерваторії (1898-1900) . У 1905—1918 роках працював інженером і, навіть, мав власне бюро «Будівельні матеріали».

У 1894 році в Галичині виникло спортивне товариство «Сокіл». 27 жовтня 1898 року Ярослав Вінцковський вступив до цього товариства. В 1900 році він разом зі своїм вчителем Г. Врецьоною ввійшов до складу старшини товариства. У цей же період Ярославенко став членом «Русько-українського драматичного товариства ім. І. Котляревського. Навесні 1900 року Ярославенко також був секретарем студентського товариства «Основа», яке серед інших вимог ставило вимогу викладання в інституті предметів українською мовою.

В 1903 році Ярослава Вінцковського обрали головою прапорової комісії «Сокола», яка займалася питаннями створення прапора товариства. В цей же час Ярославенко починає свою діяльність як композитор і поет. Коли рада «Сокола» звернулася до українських композиторів із закликом написати «Сокільський марш», Ярославенко, який керував тоді хором товариства «Сокіл», також відгукнувся на цей заклик. 6 квітня 1902 року на сокільському святі вперше був виконаний «Марш соколів.

У 1905 році Я. Ярославенко першим зробив фортепіанну і оркестрову транскрипції, а також власне хорове трактування Гімну України «Ще не вмерла Україна!». В цьому ж році разом із Анатолієм Вахнянином та Філаретом Колессою,  організував та очолив спеціалізоване музичне видавництво «Торбан»,  яке проіснувало до 1944 року, накладом якого вийшло близько 350 музичних творів. У 1927 році у видавництві «Торбан» був виданий збірник січових стрілецьких пісень. Ярославенко здружився із керівником хору «Ехо» польським композитором Яном Галем (1856—1912). У нього брав уроки композиції та гармонії.

В 1918 році Ярослав одружився зі старшою від себе на 10 років вдовою Євгенією Антонович. Невдовзі після одруження Я. Вінцковський заснував свою «Технічну контору для торгівлі і промислу», яка встановлювала і обладнувала різні заводи, лісопильні, цегельні, а також продавала та скуповувала їхню продукцію. Ярославенко пробував займатися і педагогічною діяльністю. У 1919 році він проводив заняття на курсах технічного рисівництва (креслення) у торговельній школі на вулиці Корняктів. Там він викладав будову машин.

З приходом радянської влади у 1939 році на терени Західної України, було ліквідовано видавництво «Торбан», і Ярославенко фактично став безробітним композитором без жодних засобів до існування. 18 березня 1941 року 6ув прийнятий на посаду музикознавця у львівську наукову бібліотеку АН УРСР. 

З вересня 1945 по квітень 1948 року Я. Ярославенко працював завідувачем музичним кабінетом львівської бібліотеки АН УРСР, директором якої був В. Щурат..

26 червня 1958 року життя 77-річного Ярослава Ярославенка закінчилося. Рідня поховала його поруч з дружиною на Личаківському цвинтарі.

У творчому доробку Я. Ярославенка є  Опера «Відьма» (1922) («В чарах кохання») на лібретто С. Черкасенка (за повістю М. Гоголя «Загублена грамота»), прем'єра якої відбулася 27 травня 1922 р., «Дівча з лілеєю», «Над Дніпром» (присвячена дружині Євгенії), оперети «Бабський бунт», «В чужій шкірі» (лібретто Ю. Шкрумеляка), фарс «Влодусь», музика до вистави на сюжет С. Черкасенка «Лісові чари», кантата «Розвивайся, лозо, борзо» (на слова І. Франка), солоспіви, хорові твори, обробки народних пісень, марші для «Січей» і «Соколів» для військових духових оркестрів, музика до гімнів українського «Сокола» і «Пласту», обробки стрілецьких пісень для  Фортепіанно, Служби Божі.

      Український радянський енциклопедичний словник [Текст ] :У 3-х т. Т. 3. — 2-ге вид. — Київ, 1987. 

         Енциклопедія українознавства[Текст] / Наукове товариство іменіШевченка. — Париж, 1955—2003.

Муха А.

      Композитори України та української діаспори[Текст] / А. Муха. — К,  2004.

Олег Підківка.

    «Після довгих років забуття» [Текст] /  : Про життя і творчість українських композиторів .- Львів,  2003 .