ІСТОРІЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДУХОВНОСТІ

Роман Іваничук – визначна постать сучасної української літератури. Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії.

За 87 років життя письменник написав багато творів: «Місто», «Сьоме небо», «На перевалі», «Зупинись, подорожній!»… Але найбільшу популярність Роман Іваничук здобув, як історичний романіст. Його романи «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі», «Журавлиний крик», «Бо війна війною», «Орда» — це різні часи, різні географічні терени, різні жанрові підвиди історичного роману, але найголовніше, що там — це любов до рідної землі й народу як смислу існування людини. Відтак, якщо об'єднати усі романи Романа Іваничука в один цикл, то вийде один великий роман про історію України, в який автор вклав свою душу.

Роман Іваничук народився 27 травня 1929 в селі Трач (тепер Косівського району Івано-Франківської області України, тоді - територія Польщі) у родині вчителя.

У 1948 р. вступив до Львівського університету на українську філологію, де на нього дуже швидко написали донос через те, що не хотів вступати до комсомолу і на свята ходив у вишиванці. В 1949 р. Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність». На той час, це вже було щастям, що тим репресії і обмежились. Після трирічної служби в армії, у 1953-му, Роман поновився в університеті, а після закінчення – поїхав, як абсолютна більшість філологів, працювати учителем української мови і літератури у село.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету опублікував свою першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.

У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «»Прут несе кригу, яка принесла йому визнання.

У 1961 році переїхав до Львова. Від 1963 року працював редактором у відділі прози журналу «Жовтень» (до 1990 р.). В цей період виходять збірки новел Р. Іваничука «Не рубайте ясенів» (1961), «Під склепінням храму» (1961), «Тополина заметіль» (1965). У 1968 році вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

Письменник зосереджується на історичній прозі. Тему наступного роману»Черлене вино» — про оборону Олеського замку від польських загарбників у 1431—1432 роках в ході так званих «Воєн Свидригайла»— підказав відомий літературознавець Григорій Нудьга. Роман вийшов друком у 1977 році. Тут чи не вперше в українській літературі змальовано побут середньовічного Львова. За ним з'явився роман «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), який змальовує картини міського життя кінця XVI — початку XVII ст. у Львові. Обидва стали популярними. За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка. У третьому «львівському романі» «Вода з каменю» (1982) йдеться про Львів початку ХІХ ст. і юність Маркіяна Шашкевича. Наступний роман «Четвертий вимір» (1984) про одного з учасників Кирило-Мефодіївського братства Миколу Гулака вважають вершинним твором автора. За них у 1985 р. автор удостоївся Державної премії УРСР ім. Т. Т. Шевченка. Після цього вийшов історичний роман «Шрами на скалі» (1987) про стосунки Івана Франка з письменниками угрупування Молодої Музи.

У червні 1988 року Роман Іваничук очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990-го - обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року. Роман Іваничук був одним з організаторів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Народного Руху України, мав звання заслуженого працівника культури України. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. У 2009 році йому було присвоєно звання Героя України. Помер 17 вересня 2016 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

«Лілея золоторожева»- Ольга Петрівна Косач-Кривинюк

Дорогі друзі! 26 травня 1877 р. в Новограді-Волинському, в будинку панів Завадських народилася Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (1877–1945) — молодша сестра Лесі Українки.  Походила з роду Драгоманових-Косачів. Чи ж кожна людина має таку мудру матір, якою була Олена Пчілка, і таку геніальну сестру, як Леся Українка, та дядька — духовного велетня, уособлення громадського сумління — Михайла Драгоманова! «Лілея золоторожева», «мій Лільчик золотий і рожевий», «mia rosa odorata» («моя троянда закатна») — такими епітетами й метафорами голубила Леся Українка свою сестру.

Інформаційно- бібліографічна довідка

Свідоме дитинство і юність Ольги проходять у Луцьку та Колодяжному. Ольга спочатку навчається вдома. Мати навчає її французької, німецької мови, брат — хімії, математики, фізики, інших предметів — приїжджі студенти. 

О.П.Драгоманова-Косач з донькою Ольгою. Фото 1880-х років

На уроки до родовитих іноземців її возять кіньми до Ковеля, учиться також у Луцьку, Києві. Але найбільшу і дивовижну увагу своїй учениці — сестрі приділяє Леся Українка. Вона пише для неї підручник з історії стародавніх народів Сходу за вказівками та матеріалами, що їх присилає із Софії Михайло Драгоманов. Ольга збирається до самостійного лету — мріє податися на медицину за кордон. Поступає в останній сьомий клас Київської жіночої гімназії А. Дучинської і у 1897 році закінчує її із золотою медаллю/  Ще один рік навчається у додатковому — восьмому — класі під керівництвом викладача К. Щербини, поглиблюючи знання з математики, які необхідні були при вступі до вищого медичного закладу. Блискуче склавши вступні іспити, стає слухачкою вищих жіночих медичних курсів у Санкт-Петербурзі.

Він’єтка випускниць Жіночого Медичного інституту. Фото 1906 року

З ліва на право: Оксана Старицька, Леся Українка,  Ольга Косач. 1896 р.

У 1904 році Ольга Петрівна вийшла заміж за Михайла Васильовича Кривинюка, якого Леся Українка у листах називала братом. У 1906–1908 роках Ольга перебувала у Києві, де брала активну участь у громадському житті (зокрема у «Просвіті»)/ Не маючи змоги одержати улюблену роботу лікаря на рідному Поліссі, знаходить її, нарешті, у 1910 році у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава. Крім лікарської практики, Ольга займається літературою, виступає на сторінках преси здебільшого під псевдонімом Олеся Зірка.

Ольга Косач-Кривинюк з чоловіком Михайлом. Фото 1905–06 років

1920-ті роки були дуже тяжкими: йшла громадянська війна, шалів голод, діяльність губернського земства була паралізована. У Кривинюків трапилося сімейне горе — померла донька, і Ольга не змогла вже працювати лікарем. Цього ж року заарештовано її чоловіка Михайла Васильовича Кривинюка, якого безпідставно звинувачено у ворожій діяльності в СВУ.

Після численних поневірянь Ольга Петрівна Косач-Кривинюк померла від хвороби в  таборі для переміщених осіб ДІ-ПІ 11 листопада 1945 року в німецькому Авгсбурзі. Похована на міському цвинтарі. На могильному камені напис: «Зоре моя! Твоє світло повік буде ясне!»

Життя Ольги Петрівни Косач-Кривинюк було у постійних тривогах за близьких, душа ж — у нестримних поривах до них. Не судилося повернутися їй в Україну. Вона навічно залишилася у чужій землі. Та для України, для нас вона залишила велику фундаментальну джерелознавчу працю про Лесю Українку, яка допоможе видати нову наукову біографію її любої сестри — коханої Зеї, дорогої Лесічки

Косач-Кривинюк,Ольга
      Леся Українка. Хронологія життя і творчостих [Текст] / Ольга Косач-Кривинюк. – Нью-Йорк, 1970. – 923 с.

Сестра Лесі Українки Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (1877-1945) ще в 30-х роках, у Києві, розпочала свою працю над збиранням і упорядкуванням родинного архіву, а також над збиранням рукописів Лесі Українки, головне, її листів. Особливо наполегливо Ольга Петрівна працювала над цими матеріалами в останні два роки перед війною, а також і у важких умовах війни і еміграції. Праця О.П. Косач-Кривинюк має велике значення для об’єктивного вивчення життя і творчого шляху великої української поетки тому, що дає незфальшований образ цієї великої людини.

Рекомендований список літератури

Денисюк, І.

     Дворянське гніздо Косачів[Текст] /І. Денисюк, Т. Скрипка. — Львів : Академічний експрес, 1999. — 269 с.

   Леся Українка. Листи: 1876 –1897 [Текст]  /  Упорядк. Прокіп (Савчук) В. А., — К.: Комора, 2016. — с. 198

Міщук,  Р. С. 

  -Кривинюк Ольга Петрівна [Текст] / Р. С. Міщук // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 12.

Ротач,  П. 

   Розвіяні по чужині: Полтавці на еміграції. [Текст] : Короткий біобібліографічний довідник / П. Ротач. — Полтава : Верстка, 1998. — С. 73-74.

   Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості [Текст] / уклад. Просалова В. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Укладач бібліограф Софія Кіх

Як народилася слов'янська абетка

Дорогі наші бібліотечні Друзі! 24 травня українці разом з усіма іншими слов’янськими народами  відзначають День слов’янської писемності й культури. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Це одне з найістотніших знарядь культури, яке у просторі і часі розширює функціонування мови. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка, і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

Історична довідка

Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії і Болгарії було завезено богослужебні книги. Ось як, наприклад, писав Аврелій Августин, відомий як Августин Блаженний (354-430 р. н.е.): "Те суб'єктивно розумне, що існує в нас, тобто те, що розумом обдароване й розумно-об'єктивне творить чи керується ним, пов'язується певними природними зв'язками спілкування з тими, з ким у неї цей розум спільний. Але оскільки людина не могла б установити надійного спілкування з іншою людиною, якби вони між собою не розмовляли і таким чином не передавали одна одній свої почуття й думки, то це об'єктивно-розумне знайшло потрібним позначити предмети словами, тобто певними звуками, що є знаками...".

Аврелій Августин, відомий як Августин Блаженний (354-430 р. н.е.)

У багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим. Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений-чернець Чорноризець Храбр, який жив у X столітті при дворі болгарського царя Симеона, у книзі "Про письмена" розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма.

Учений-чернець Чорноризець Храбр

Перший етап – коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками.

Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами.

І було так доти, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм не був створений алфавіт. 

Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, отже, й українського. Глаголиця – то давня система слов'янського письма, укладена Святим Кирилом. Немає даних про систематичне вживання глаголиці в Україні, однак вона була відома за часів існування Київської держави в рукописах XI-XV століть.

Глаголиця

Кирилиця є вдосконаленою системою письма, названою на честь Кирила. Ця слов'янська азбука вживалася протягом сотень років і стала основою сучасної азбуки багатьох слов'янських народів. Імена Кирила й Мефодія навічно записані в історію слов'ян.

Кирилиця

Молода європейська держава Україна із здобуттям своєї незалежності також вшановує слов'янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню й української писемності. Під час присяги першого президента України Леоніда Кравчука на вірність народові України поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України лежала розкішно оздоблена рукописна книга. Це було Пересопницьке Євангеліє – перший відомий дотепер з перекладів євангельського тексту літературно-писемною мовою переклад, який зробили Кирило і Мефодій.

Пересопницьке Євангеліє

Брати Кирило і Мефодій стали символом слов’янської культури в усьому християнському світі. Ми вшановуємо пам’ятьі віддаємо подяку цим святим братам.

Рекомендований список літератури :

Брайчевський, М

     Походження слов'янської писемності[Текст] / М . Брайчевський. – К. : Академія, 2002. – 154 с.

Дорошенко Д. І.

     Слов'янський світ у його минулому й сучасному [Текст] / Дмитро Дорошенко. - Ужгород : Ґражда, 2005. - 400 с.

     Київ і слов'янські літератури [Текст] : збірник / упоряд. Д. Айдачич. - Київ : Темпора, Београд : SlovoSlavia, 2013. - 430 с.

Купчинський О. А.

      Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень [Текст] : географічні назви  / О. А. Купчинський ; АН Української РСР, Ін-т сусп. наук. - Київ : Наукова думка, 1981. - 250 с.

Орос О. М.

    Грушівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування : штрихи з історії українського друкарства[Текст]  / О. Орос. - Ужгород : Закарпаття, 2001. - 268 с.

Попов П. М.

     Початки друкарства у слов'ян [Текст]   / П.М. Попов. - К. : Київ-Друк, 1924. - 35 с.

Станівський , М. Ф.

     Старослов’янська мова [Текст]   /  М. Ф. Станівський. – К. : Вища школа, 1983. – 264 с.

 Укладач бібліограф Софія Кіх

Вбивство Коновальця - теракт, що змінив хід визвольних змагань

Дорогі користувачі! 82 років тому, у травні 1938 року у місті Роттердамі в результаті спланованої радянської операції загинув лідер Організації українських націоналістів Євген Коновалець – людина, яка своєю невтомною працею і натхненням могла ще багато зробити для України, яка  боролася за ідеї української соборності. 23 травня об 11.30 год. Коновалець прийшовши на зустріч та отримавши подарунок від колеги не знав, що на нього чекає підступна смерть…То ким же був таємничий незнайомець, який убив полковника?

 14 .01 1891 р.- 23 .05. 1938 р. село Зашків на Жовківщині 

Краєзнавчо- бібліографічна довідка

(23 травня – День Героїв України)

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.  Про спецоперацію інформували особисто Сталіна.  У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йософ Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі  Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено Смертний вирок. 

Павло Судоплатов (1907–1996 рр.) 

Загибель    полковника
Після від'їзду до СРСР Павло Судоплатов бачився з Коновальцем лише тричі. Це була продумана тактика термінових, незапланованих зустрічей, на яких Судоплатов начебто передавав таємні відомості і звітував про діяльність провіднику. Перша така зустріч відбулася в Генті наприкінці вересня 1937 року. Друга зустріч Судоплатова з членами ОУН відбулася в Роттердамі на початку лютого 1938 року. Того разу він розповів про ситуацію в радянській Україні. Потім Судоплатов наполіг на розмові з Коновальцем віч-на-віч. Приблизно протягом трьох годин, із 21.00 до півночі, вони гуляли містом.
Ця зустріч зміцнила довіру Коновальця до Судоплатова: виглядало так, що Судоплатов не є небезпечним для провідника. На згадку про себе він подарував своїй майбутній жертві коробку цукерок. Третя зустріч відбулася 23 травня 1938-го. Того дня операція "Ставка" успішно завершилася.
Отже, перед візитом у Роттердам Павло Судоплатов прибув у Берген, звідки телефоном повідомив Коновальцю про приїзд у Голландію. Імовірно, що агент саме в Бергені отримав бомбу від представників "Ліги Волльвебера".
"Ліга Волльвебера" – диверсійна радянська агентурна група, очолювана німецьким комуністом Ернстом Волльвебером, яка діяла на території Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії та Німеччини. "Ліга" спеціалізувалася на терактах із застосуванням вибухівки. Цілком імовірно, що саме в Норвегії Судоплатову виготовили бомбу для вбивства Євгена Коновальця. Адже везти бомбу із СРСР було небезпечно. Але повернемося до зустрічі в ресторані готелю "Атланта" і смертельного подарунку Судоплатова. 

Готель «Атланта»(фото 1935 року)

На сьогодні є кілька версій, якою саме була бомба. Те, що був годинниковий механізм, безсумнівно. Але є різні здогади щодо його розмірів. Сам Судоплатов стверджує у спогадах: "Урешті-решт вибуховий пристрій у вигляді коробки цукерок було зроблено, причому годинниковий механізм не треба було приводити в дію особливим перемикачем. Вибух мав відбутися рівно за півгодини після зміни положення коробки з вертикального на горизонтальне. Мені потрібно було тримати коробку в першому положенні у великій внутрішній кишені свого піджака. Передбачалося, що я передам цей "подарунок" Коновальцю і покину приміщення до того, як бомба спрацює".
Отже, коробка мала бути дуже малих розмірів, щоб поміститися в кишені піджака. Можливо, це були не цукерки, а пачка цигарок, оскільки Коновалець був курцем. Але тоді вибух не був би настільки сильним, щоб поранити перехожого, який опинився за кілька метрів від провідника.

Місце загибелі Коновальця. Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Є й інша версія, що ґрунтується на свідченнях офіціанта в ресторані "Атланта", який обслуговував жертву й кілера. За його свідченням, коробка, яку передали Коновальцю, була схожа на коробку для взуття. Так стає зрозуміло, чому вибух був настільки потужним. Адже очевидець повідомляв, що вибух розірвав тіло Коновальця на шматки, поранивши двох перехожих, один із яких перебував від убитого на відстані п'яти метрів. Усе відбулося за планом НКВС. За кілька хвилин пополудні Судоплатов передав Коновальцеві коробку із вбудованим вибуховим пристроєм. Унаслідок вибуху   провідник         і        загинув.

Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк у нідерландському місті Роттердамі на лівому березі річки Ротте.  Віддаючи шану, могилу часто відвідують українці, відбуваються урочисті заходи пам'яті за участі українських дипломатів та військовиків.

На думку українських націоналістів та їхніх прихильників, мети вбивства Коновальця — підриву діяльності ОУН шляхом фізичного усунення її лідера — радянські органи держбезпеки так і не досягли. «Навіть знищивши Голову ПУН, Совєти не зуміли знищити саму Організацію, і це вони відчули під час Другої світової війни, коли націоналісти розгорнули свою діяльність як політичну, так і військову», — писав Дмитро Андрієвський у статті «Навколо Роттердаму». Такої ж думки дотримувався Степан Бандера.  

25 травня 1958 року, виступаючи на мітингу біля могили Коновальця у Роттердамі, він зазначив, що «знищити Організацію Українських Націоналістів, зупинити її боротьбу не вдалося большевикам навіть убивством її Вождя» і що «визвольна боротьба триває».

Рекомендований список літератури

Жовківщина [Текст] : Історичний нарис. Т.1. - Жовква — Львів — Балтимор. - 1994. - 326 с.

Життя і смерть полковника Коновальця [Текст]. – Львів : «Червона калина», 1993. – 323 с.

Борис, Мотник

    З історії села Зашків [Текст] / Борис Мотник, Ігор Селецький. – Львів, 2001. – 54 с.

Гумницька, Зоряна

    Пам`ятати, вшановувати і вчитися [Текст]: фестиваль «Зашків – земля героїв» / Зоряна Гумницька // Відродження. – 2013. – 2013. – С. 1.

Косик, Володимир

    Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН: боротьба Москви проти українського націоналізму 1933–1943. Дослідження методів боротьби[Текст].— Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2009.— 160 с.

Подільчак, Ю. М.

   Мій Зашків [Текст] / Ю. М. Подільчак. – Львів : Сполом, 2003. – 224 с.

Слука ,Віталій

  «… У боротьбі народ перетворюється на націю» [Текст] : фестиваль в с. Зашкові до 124 – річчя в. д Євгена Коновальця / Віталій Слука // Відродження. – 2015. – 18.черв. – С.1, 2.

 Укладач бібліограф Софія Кіх

23 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ГЕРОЇВ УКРАЇНИ

Щороку в нашій державі 23 травня відзначаємо День Героїв України. Це свято встановлено на честь українських вояків - борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН. Це свято – данина пам’яті героям минулих літ і шани героїв новітніх, які сьогодні віддають своє життя за соборність та незалежність нашої Батьківщини. Цей день є символом незборимості української нації.

У 1941 року у Кракові відбувся Другий великий збір Організації українських націоналістів. Головною метою збору було утвердження ідей українського націоналізму і постанов, що стосуються політичного, військового, економічного та соціального життя на українських землях. Крім цього, Другий великий збір постановив щороку, 23 травня, святкувати День героїв.

Наголошується, що травень було обрано для святкування у зв'язку з тим, що саме в цьому місяці пішли з життя лідери й ідеологи українського націоналістичного руху.

3 травня 1924 помер один із співавторів ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський. 25 травня 1926 у Парижі загинув один із лідерів української революції 1917-1921 років Симон Петлюра. 23 травня 1938 року в Ротердамі вибух бомби обірвав життя організатора українського націоналістичного руху Євгена Коновальця.

ПОЛКОВНИК ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ

Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Передовсім інтелігент, усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхів виходу з того стану. Молодого Коновальця і його побратимів розв'язка цього питання хвилювала. У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної незалежності. Тож недарма такого широкого розголосу набув реферат Дмитра Донцова, виголошений на Другому Всеукраїнському студентському З'їзді в липні 1913 року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання".

У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера.

Євген Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою й фізичною силою є добре зорганізована, глибоко патріотична й добре вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх збройних сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. “Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ”, – стверджував Коновалець.

Після поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія, Є.Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба" (Є.Коновалець).

У 1920 році утворено Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є. Коновалець. Ішлося про збереження й укріплення військового кістяка. Згодом постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Є.Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів української державності – московських большевицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади.

Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Є. Коновальця свого головного противника. Висланий большевиками терорист Павло Судоплатов підсунув полковникові пекельну машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.

„У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.

Марко  Кропивницький - батько українського професійного театру

Дорогі споживачі культурної інформації!  Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження українського драматурга, театрального актора, режисера Марка Лукича Кропивницького (1840-1910).

До Вашої уваги інформаційно - бібліографічний пошук про життя та творчість видатної української особистості - засновника українського професійного театру.

Марку Лукичу належить найпочесніше місце у плеяді видатних діячів демократичної культури кінця XIХ — початку ХХ століть.  Він був наділений унікальною різнобічною обдарованістю: не тільки класик драматургії, геніальний актор, режисер-реформатор, засновник театру світової слави, а й відомий поет, композитор, диригент, співак, перекладач; не лише талановитий організатор і керівник театру, а й чудовий педагог, який відшукував у народі таланти і копіткою працею виховував iз них майстрів професійної сцени. До того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, «піонером» реалістичного художньо-декоративного мистецтва, засновником театру для дітей.

Інформаційна довідка

Марко Кропивницький народився 10 (22) травня 1840 року в с. Бежбайрак (тепер с. Кропивницьке Кіровоградської обл.) в сім'ї управителя поміщицького маєтку. У 1861-1871 рр. служив канцеляристом в установах Бобринця та Єлисаветграда (нині Кіровоград). У 1862-1863 рр. був вільним слухачем юридичного факультету Київського   університету.

Після відставки 1871 р. М. Кропивницький переїздить до Одеси. Першою його роллю як актора-професіонала у складі трупи Народного одеського театру Моркових і Чернишова була роль Стецька в комедії Г. Квітки - Основ'яненка "Сватання на Гончарівці". Місцева преса і публіка високо оцінили талант молодого      актора.Відтоді він повністю віддається сценічній і літературній творчості, працюючи в професійних театрах Одеси і Петербурга, а також в Галичині - у складі трупи культурно-освітнього товариства "Руська Бесіда".

Трупа Кропивницького 1885р

Царський указ 1876 р., яким заборонялись "різні сценічні вистави і читання на малоросійському наріччі", змусив М. Кроливницького знову працювати в російських трупах. Коли ж 1881 р., хоч і з цілим рядом обмежень, були дозволені спектаклі українською мовою, М.Кропивницький разом з антрепренером Г. Ашкаренком заснував у Кременчуці першу українську професійну трупу, що швидко здобула популярність в Україні та за її межами й увійшла в історію вітчизняної культури під назвою "театр корифеїв". Згодом М. Кропивницький виходить з цієї трупи і організовує нову, яка за довгі роки свого існування стала школою для багатьох славетних діячів українського театру.

Марко Кропивницький у ролі Тараса Бульби

М. Кропивницькому належить першорядне місце у формуванні оригінального вітчизняного репертуару. І сьогодні не сходять зі сцени його класичні драми і комедії: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Чмир", "Скрутна доба" та ін. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі, а також за творами інших авторів. М. Кропивницький відомий не лише як видатний драматург, актор, режисер, він також є автором ряду музичних творів, які відзначаються високою професійністю та мелодійністю (дует "За сонцем хмаронька  пливе",       пісня "Соловейко").

Меморіальна дошка на фасаді Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ)

Після гастролей, виступах у виставах присвячених 49-й річниці пам'яті Тараса Шевченка  у постановках п'єс «Наталка Полтавка» Котляревського і «Назар Стодоля», Кропивницький тяжко захворів і, повертаючись  до себе на хутір, 21 квітня 1910 року раптово померає у потязі від крововиливу в мозок. Поховано Марка Кропивницького в Харкові на старому цвинтарі, що знаходився наприкінці вулиці Пушкінської, біля церкви Усікновення глави Іоанна Предтечі. Наразі на цьому місті так званий молодіжний парк. Проте могила драматурга все ж таки збереглась. І тепер на ній стоїть бронзове погруддя митця роботи скульптора Ф. Балавенського, встановлене 1914 року.

Пам'ятник на могилі Марка Кропивницького в Харкові

Непересічні організаційні здібності М.Кропивницького поєднувались з потужним талантом режисера-реформатора, який тяжів до синтезу слова, музики, пісні і танцю, започаткувавши традиції класичної музично-драматичної вистави. Його називають "батьком українського професійного театру". Того, що встиг зробити за своє життя Марко Кропивницький як драматург, актор, режисер, антрепренер і композитор, цілком досить, щоб ім'я його назавжди збереглося в пам'яті українського народу і в історії світового мистецтва.

Бібліографічний  огляд видань

Коломієць, Ростислав

     Марко Кропивницький [Текст] / Ростислав Коломієць. – Х. : Фоліо, 2019. – 120 с.

Книга про фундатора українського професійного театру Марка Кропивницького (1840—1910), який  був на рідкість обдарованою людиною. Він створив понад 40 п’єс, заснував перший національний професійний театр на теренах Східної України (уславлений театр кори  акторські дані (зіграв більше 500 ролей) доповнювалися прекрасним         голосом         високим басом.

Кропивницький, Марко

     Доки сонце зійде, роса очі виїсть [Текст] : твори  / Марко Кропивницький. - К.: Дніпро, 2009. - 160 с.

 М. Л. Кропивницький (1840–1910) — видатний драматург, письменник, талановитий артист і режисер. До видання увійшли найкращі п’єси митця, в яких він правдиво показав життя і побут різних класів і соціальних прошарків українського суспільства, викрив зажерливість глитаїв, а також із глибокою симпатією змалював образи простих селян, бідняків, наймитів, заробітчан, показавши їх страждання і безправність за царського ладу.

Новиков, Анатолій

   Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького[Текст] Анатолій Новиков. – Х. : Фоліо, 2019

Книга  «Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького» написана  доктором  філологічних наук Анатолієм Новиковим вийшла друком  до дня народження М. Кропивницького.  Враховуючи малий тираж і те, що вона вийшла у Харкові, навряд чи широкий читач, а тим більше мешканці міста, матимуть можливість познайомитися з книгою. Але  вона заслуговує, щоб про неї дізналися якомого більше читачів.  Тут подано не лише розгорнуту картину життя і творчості М. Кропивницького, його взаємин з колеґами, з тодішньою владою, а й загальну картину театрального життя в Україні того часу. 

     Театр Марка Кропивницького :  минуле і сучасне [Текст] : Альбом. -  Кіровоград: ПВЦ Мавік, 2004. – 224с.

Альбом містить в собі документи, фотографії, ілюстрації, уривки з художніх і публіцистичних творів, а також листів засновника Театру Корифеїв, видатного земляка Марка Лукича Кропивницького, його учнів та послідовників, відомих літературо- та мистецтвознавців, театральних діячів, визначних письменників і послідовників, інші матеріали, що свідчать про творчий шлях цього театру та його спадкоємців від дня заснування до сьогодення. Наголошується, що Театр Корифеїв, народжений у Єлисаветграді, є одним із найяскравіших виявів невичерпальності духу української нації, її незнищенності, а, водночас, і золотим фондом нашого народу, складовою міцного і надійного підмурівку його сущого і майбуття. Альбом складається з дванадцяти розділів, кожний з яких побудований за хронологічним тематичним принципом. 

Рекомендований список літератури

Кропивницький, Марко  

    Вибрані твори [Текст]: драма / Марко  Кропивницький; - К.: Дніпро, 1977. - 301с.

Кропивницький, Марко

       Доки сонце зійде, роса очі виїсть [Текст]: драма в 4-х д. і 5-ти одмінах / Марко Кропивницький. - К.: Дніпро, 1980. - 160 с. : іл.

Кропивницький, Марко

  Драматичні твори[Текст] : драма / Марко Кропивницький . - К. : Наук. думка, 1990. - 601] с.

Кропивницький,  Марко

 Із сімейної хроніки Марка Кропивницького[Текст] : Спогади про батька / Марко Кропивницький. — К. : Мистецтво, 1968. — 214 с.

Кропивницький Марко

  Історія української літератури [Текст] : у 2-х Т. – Т. 1 / Марко Кропивницький. - К., 1987.- С.418-425.

Киричок, Петро

  Марко Кропивницький: Життя і творчість [Текст] / Петро Киричок. — К. : Дніпро, 1968. — 150 с.

  Меморіальний музей М. Л. Кропивницького в Кіровограді [Текст] : Фотоальбом . - К. : Мистецтво, 1986. - 47 с. 

     Марко Лукич Кропивницький [Текст]: Збірник статей, спогадів і матеріалів. — К. : Мистецтво, 1955. — 530 с.

Новиков, Анатолій  

      Українська драматургія й театр від найдавніших часів до початку XX ст. [Текст]  : монографія / Анатолій Новиков. - Харків : Сага, 2011. - 407 с

    Сто великих українців [Текст]   / Н. В. Астапенко, О. К. Барашкова, А. В. Дарибогова та ін. - К. : Арій, 2008. - 494 с.

    Театр Марка Кропивницького: Минуле і сучасне [Текст] /  Укл. Володимир Шурапов. - Кіровоград : ПВЦ "Мавік", 2001. - 210 с.

     Українська класична драматургія [Текст] : драма / І. П. Котляревський, І. К. Карпенко-Карий, М. Л. Кропивницький, М. П. Старицький. - Дніпропетровськ : Січ, 2003. - 402 с.

      Українська драматургія [Текст]: Кращі класичні твори. - Донецьк : БАО, 2008. - 479 с.

 Укладач бібліограф Софія Кіх