ЗАКОХАНИЙ У ВРОДУ СЛІВ

(26 КВІТНЯ - 130 років від дня народження Миколи Зерова)

Це один з найяскравіших талантів українського пореволюційного письменства, людина франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, поет, критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педагог, лідер "неокласиків", натхненник багатьох унікальних видань.

Доля Миколи Зерова трагічна — на сорок п'ятому році життя, у квітні 1935 року, був заарештований і звинувачений (яка жахлива нісенітниця!) в керівництві терористичною підпільною організацією. Далі — Соловки. Судячи з довідок, що видані (одна - його батькам, друга - його дружині), існувало дві дати смерті Зерова — 1937-й і 1941-й рік. Сьогодні на підставі останніх документів можна точно твердити, що Зеров був розстріляний у Соловецькій тюрмі 3 листопада 1937 року. Другу дату "неясного" загину придумали ті, хто намагався і намагається ще й нині замести сліди страхітливих злочинів сталінського режиму...

Обтяте енкаведистською кулею високе й шляхетне життя почалось у містечку Зінькові на Полтавщині, де в сім'ї вчителя 26 квітня 1890 року народився хлопчик Микола, найстарший, але, до речі, не єдиний інтелектуал у численній — шестеро дітей — родині Зерових. Його брат Дмитро став знаменитим ботаніком, академіком АН УРСР, а брат Михайло — відомим поетом і редактором, що по війні жив на еміграції й підписував свої твори псевдонімом Орест. Власне, Михайло Орест зробив чи не найбільше для збереження й увічнення творчості брата, видаючи за кордоном (коштами Товариства приятелів творчості М. Зерова в Австралії) його заборонені в Україні книжки, збираючи та публікуючи спогади про нього та про П. Филиповича і М. Драй-Хмару, тобто про репресованих, фізично знищених українських неокласиків". Початкову освіту Зеров здобуває в Зіньківській школі та в Охтирській гімназії. З 1903 року вчиться в Київській першій гімназії, яку закінчує 1908 року. Тут, а пізніше на історико-філологічному факультеті Київського університету, майбутній письменник одержує фундаментальні знання античних та європейських мов і літератур, що заважило на формуванні його поетичного дару, а також на виробленні його особливого методу при аналізі й вивченні української художньої писемності. Після закінчення університету (1912 рік) Зеров працює вчителем Золотопільської гімназії, але революційні події 1917 року застають його вже в столиці України, де він продовжує педагогічну діяльність і водночас включається в бурхливий процес відродження української культури.

Перші публікації статей Зерова з'являються 1912 року в педагогічному журналі "Світло", але активна його творчість починається пізніше, коли він очолював бібліографічний журнал "Книгар" 919 — 1920 рр.) і коли, вигнаний голодом з Києва, працював деякий час учителем історії в Баришівській школі. 1920 року вийшла перша книжка Зерова "Антологія римської поезії", де були переклади творів Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія й Марціала. Перша книжка його оригінальної поезії "Камена" (1924) мала так само перекладний розділ, який показував, що автор послідовно веде роботу над засвоєнням класичної латинської поезії, скромно виправдовуючи це "перед лицем сучасності" необхідністю розробляти мову і стиль, удосконалювати техніку й синтаксичну гнучкість української поезії.

Вражають довершеністю і перші поезії та переклади Зерова, і його перші статті й рецензії, в яких дивовижна точність спостережень і суджень поєднуються з глибиною аналізу естетичних прикмет і жанрових якостей твору. З 1923-го до червня 1934 року Микола Костьович (так називали Зерова його учні й приятелі) працює ви кладачем української літератури в Київському університеті, на ті часи перейменованому в Інститут Народної Освіти. Під тиском адміністрації, ціле десятиліття цькований і безпідставно звинувачуваний у націоналізмі Зеров написав заяву, в якій просив звільнити його з роботи в університеті. Десь на початку 1935 року, переживши ще одну трагедію — смерть десятилітнього сина — він переїжджає до Москви, намагається знайти посаду за фахом, тобто місце в якомусь інституті, але тут його настигає арешт, який він уже давно передчував. Безперечно, Зеров належить до найсяйливіших імен української культури, що піднялися на хвилі революційних зрушень, повні надії на справжнє оновлення національного життя, на свободу й рівноправність, на підвищення добробуту працюючої людини. Тичина, Курбас, Підмогильний, Нарбут, Яновський, Довженко, Бойчук, Рильський, Микола Куліш, а передовсім Хвильовий — ось, напевно, не всі, але принаймні найголовніші дійові особи великого ренесансу української культури, яка відразу, при своєму становленні, набувала не тільки національного, але й загальносоюзного й загальноєвропейського значення. Серед цих постатей бачимо й Зерова, не просто голову групи чи радше товариського гуртка "неокласиків", а багатогранного творця — мислителя, що своєю могутньою особистістю впливає на всі ділянки національного буття.

Феномен Зерова-поета, незважаючи на його класицизм, "книжність", культурологічну основу, на ілюзорну відірваність від пекучих проблем дійсності 20-х і 30-х років, треба шукати якраз у його зовсім не класицистичнім, щемливо-інтимнім сприйнятті світу та в нещадно правдивій характеристиці, яку він дав сталінській добі.