Композитор і педагог - Микола Вілінський

Дорогі користувачі! Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження Миколи Вілінського – українського композитора, педагога, музично-громадського діяча першої половини ХХ століття. Для Вас коротка біографічна довідка та рекомендований список назв музичних творів :

Микола Вілінський народився 20 квітня (2 травня за новим стилем) 1888 року в селі Голті Ананьївського повіту Херсонської губернії. За походженням належав до старовинного шляхетського роду українських дворян Вілінських. Батько – Микола Олександрович Вілінський (1857–1910) був міським головою Ананьїва й користувався великою повагою і любов’ю місцевого населення. Одна з бабусь по лінії матері Валентини Никифорівни (пом. 1918) – Олександра Максимівна Черкунова (дівоче прізвище – Залізняк) – нащадок роду Залізняків.

За сімейними переказами, з родом Вілінських пов’язаний і рід української письменниці Марії Олександрівни Вілінської (1833–1907), відомої за псевдонімом Марко Вовчок. Кровну спорідненість із Миколою Вілінським мали видатні діячі української культури першої половини ХХ століття: чудова співачка, «золоте сопрано» Большого театру, киянка Ксенія Георгіївна Держинська (1889–1951) була його двоюрідною сестрою, а видатний музикознавець Олександр В’ячеславович Оссовський (1871–1957) – двоюрідним братом.

Сімейна фотографія з Держинськими. Стоять (зліва напрво): Ксенія Держинська, Микола Вілінський. Сидять (зліва направо): Тамара, рідна сестра Миколи Вілінського і Тетяна Держинська.

Микола почав серйозно займатися музикою самостійно, навчаючись в Ананьївській гімназії, – диригував церковним хором, організовував шкільний оркестр народних інструментів. До його початкового музичного становлення долучилася мати, яка була пристойною піаністкою. Проте, за вимогою батька, після закінчення гімназії 1906 року Вілінський вступив на юридичний факультет Імператорського новоросійського університету в Одесі, який успішно закінчив 1912року.

Від 1907 року навчання в університеті Вілінський поєднує із заняттями в Одеському музучилищі, реорганізованому 1913-го в Одеську консерваторію. В училищі Микола Вілінський разом з Олександром Павленком (1882–1941) починає вчитися композиції у Вітольда Йосиповича Малішевського (1873–1939).

Творчий і педагогічний шлях Миколи Вілінського можна поділити на два основних періоди – одеський (1920–1941 рр.) і київський (1944–1956 рр.), які розмежовує відносно недовгий час його роботи в ташкентській консерваторії у роки війни (1941–1944 рр.). З 1920 року Вілінський – викладач Одеської консерваторії, з 1926-го затверджений у званні професора, із 1931-го – завідувач кафедри композиції. Пізніше (1935 р.) він очолював Одеську обласну організацію Спілки композиторів України, де заступниками були його учні Серафим Орфєєв і Леонід Гуров. Також Вілінський був членом правління Спілки композиторів УРСР.

Микола Вілінський, професор Одеської консерваторії, перший завідувач кафедри теорії музики та композиції. 1934 р.

Київський період для Миколи Вілінського був часом розквіту його слави як видатного майстра української музичної культури. З 1944-го він – професор, декан теоретико-композиторського факультету (до 1948 р.) і завідувач кафедри теорії музики і композиції (з 1949 р.) Київської консерваторії. Учень Миколи Вілінського, професор, доктор мистецтвознавства Антон Муха (1928–2008) згадує: «У музичному середовищі – “зрілому” і студентському – Микола Миколайович Вілінський мав незаперечний авторитет, особливо на кафедрі композиції.

 

Микола Вілінський є автором симфонічних сюїт, кантати, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, камерно-інструментальних творів, а також низки теоретичних праць і статей.  Серед вокально-симфонічних і симфонічних творів Миколи Вілінського – «Заповіт» для хору та симфонічного оркестру на вірші Тараса Шевченка (ор. 39), «Балетна сюїта» в чотирьох частинах для симфонічного оркестру (ор. 41), «Характеристичні танці», сюїта для симфонічного оркестру (ор. 1) та інші.

Слід згадати про ще один величезний внесок Миколи Вілінського до справи утвердження української музичної культури – редакцію фортепіанних творів Миколи Лисенка, які увійшли до виданих у 1952–1953 роках ХІІІ і ХІV томів двадцятитомного зібрання творів класика.

Наше сучасне життя набагато складніше, динамічніше й прагматичніше, ніж у попередню добу. І, мабуть, уже ніколи не повернуться часи «трьох Миколайовичів» – Лятошинського, Ревуцького, Вілінського. Але ті ідеали, яким вони присвятили себе, і той вплив, що вони мали на українську музику, культуру і суспільство взагалі живуть і понині. Скажемо навіть більше – без таких постатей у нації немає ані справжньої сили, ані душі.

Список творів Миколи Миколайовича Вілінського :

Фортепіанні твори

 Опус без номера. П'єси для фортепіано: Сумна пісенька,Траурний марш,Дві мазурки,Елегія,Вальс,Марш «Ту-ту». Прелюд No 1, Прелюд No 2, Прелюд No 3, Прелюд для лівої руки.(«Советский композитор», K., 1961)
 Опус 2.Фуга для фортепіано. 1913 р.
 Опус 3."Російські варіації в епічному стилі" для фортепіано на оригінальну тему. 1914 р.
 Опус 4."Балада у формі варіацій для фортепіано на українськи народну тему". 1917—1925 рр. («Мистецтво», К., 1939 і 1950)
 Опус 5."Етюд-скерцо" для фортепіано. 1918 р.
 Опус 6."Елегійна сюїта" — вісім прелюдій для фортепіано. 1914—1918 рр. («Музгиз», М., 1926).
 Опус 7. Дві п'єси для фортепіано: «Мрія», «Роздуми» («Музгиз», М., 1926)
 Опус 10.Соната для скрипки та фортепіано. 1929 р.
 Опус 11."Дитячий альбом" — вісім п'єс для фортепіано в 4 руки. 1925 р. («Мистецтво», К., 1940).
 Опус 29. Взірцеві варіації для фортепіано. Посібник з курсу гармонії для студентів-композиторів. 1947 р.
 Опус 33. No 1. Варіації на оригінальну тему (Д-дур) для фортепіано. 1949 р. No 2. Варіації для фортепіано. 1949 р.
 Опус 40. «Чотири мініатюри пам'яті А. Лядова» для фортепіано. 1951 р.

Симфонічні, вокально-симфонічні, хорові твори

 Опус 1. «Характеристичні танці», сюїта для симфонічого оркестру. 1910 р.
 Опус 16. Сюїта No 1 на молдавські народні пісні для симфонічного оркестру.1932р.
 Опус 17. Сюїта No 2 на молдавські теми для симфонічного оркестру. 1933 р.
 Опус 18. «Похідний марш» для духового оркестру. 1935 р.
 Опус 21. «Молдавія» — кантата для хору, солістів, симфонічного оркестру на слова Л. Корняну. 1937—1939 рр.
 Опус 22. Музика до кінофільму « Щастя бути молодим» (Одеська кіностудія).1937р.
 Опус 24. Обробка «Заповіту» Т. Г. Шевченка для хору та симфонічного оркестру. 1939 р.
 Опус 28. Сюїта No 3 на теми молдавських народних пісень для симфонічного оркестру 1944 — 1945 рр.
 Oпус 39. Обробка пісні «Стоїть гора високая» для хору, солістів, симфонічного оркестру. 1951 р.
 Опус 41. «Балетна сюїта» в 4 частинах для симфонічного оркестру. 1956 р.
 
Камерно-вокальні твори (романси й пісні, обробки українських, російських, молдавських пісень)

 Oпус без номера. Романси та пісні на слова О. К. Толстого: Ушкуйник", «Грядой клубится белою…», «Деревцо мое миндальное», «О, если б ты могла хоть на единый миг…», «Спесь», «Я тебя целовала» на слова А. Майкова,, «Какой тяжелый сон» на слова В.Соловйова. «Яскраві зіроньки горять» на слова М. Мінського. 1908—1913 рр.
 Опус без номера. «Пісню втомлено співати» і « За світлом тінь», слова О. Вілінської.1915 р.
 Опус 8."Гуморески", чотири пісні на слова Кузьми Пруткова. 1920 р.
 Опус без номера. Два романси на слова О. Вілінської[11]: «Бузок», «Куди не поглянь — урочистий простір». 1925 р.
 Опуси 14, 15, 18, 20. 28 обробок молдавських народних пісень для голосу соло, для хору та фортепіано. 1930 — 1937 рр. Деякі з них надруковано в збірнику, виданому Комітетом в справах мистетцв Молдавської РСР у 1940 р.
 Опус без номера. Дві пісні на слова О. С. Пушкіна: «До Чаадаєва», «Стрекотуха білобока». 1937 р. (Для журнала «Радянська музика», No 6, 7 за 1937 р.)
 Опус 25. Обробка восьми молдавських народних пісень для голосу та фортепіано.1941 р.
 Опус 26. П"ять обробок узбецьких народних пісень для голосу та фортепіано. 1942р.
 Опус 30. Чотири обробки молдавських народних пісень для голосу та фортепіано, записаних від А.Борща.
 Опус 31. Обробки українських народних пісень: 1. «Стоїть явір над водою»(Советский композитор", К., 1961), «Ой вербо, вербо», «Про Кармалюка», « Ой джигуне…» («Советский композитор», К., 1960). 1949 р.
 Опус 32. Дві обробки російських народних пісень: «Утес», «Ах, летят утки…»(Советский композитор", К., 1960). 1949 р.
 Опус 35. Три обробки українських народних пісень: «У вишневому садочку», «Ой світи, місяченьку», «Іде дощ» («Советский композитор», К., 1961).1950 р.
 Опус 36. Обробка російської народної пісні «Вниз по Волге-реке» для баса і фортепіано. 1950 р.
 Опус 37. Дві обробки молдавських народних пісень для голосу і фортепіано:"Гей, моя зозуля", "Тракторул ". 1951 р.